Читати книгу - "Про любов для дітей, Ангеліна Кріхелі"

Люди сідали ближче один до одного, щоб ділитися теплом своїх тіл, коли тепло душ заснуло або зникло разом із чарами, в які вони перестали вірити. І складно звинувачувати їх за це. Надя й сама іноді думала, що, можливо, їй все тільки здалося, вона написала пережите диво, щоб розфарбувати сірі шкільні будні. Але ж у неї є незаперечні докази!

Надя сіла на край ліжка і дбайливо дістала зі схованки в стіні (під подушкою в скриньці вони вже не вміщалися) стос листів за кілька місяців. Потрібно віддати належне батькові, — з теплою посмішкою згадала Надійка. Адже це саме він з любов'ю спорудив для дочки глибоку схованку в стіні, здатну вмістити стоси листів, що незмінно збільшувалися. Батьки ніколи не зазирали до нього, хоча Надя не була проти: довірчі стосунки не припускали секретів, але мама та тато взаємно поважали її право на особистий простір. Втім, дівчина іноді зачитувала вголос найяскравіші фрагменти листів. А коли вона перечитувала старі, ловила на собі розумний і трохи сумний погляд мами. У такі моменти Наді здавалося, що вони перестали побоюватися і все ж таки відпустять її в чарівний ліс до друзів. Але варто їй про це заговорити, як тато відразу починав хмуритися, а мама згадувала про термінові справи в кухні й поспішно зникала в царстві каструль і сковорідок. Надія не наполягала. Вона розуміла, як важко вірити у те, що не пережив сам. Ще складніше прийняти це як даність і навчитися з цим жити.

Дівчина акуратно відставила чашку вбік і почала розвертати один із останніх листів Горинича, як раптом почула з кута, де стояв мольберт, дивний звук, немов хтось різким і впевненим рухом рук рвав на частини відріз нової тканини.