Читати книгу - "Жорстоке небо"

обличчя й обережно провів великим пальцем по щоці, стираючи вогкий слід від сльози. По Діаниній спині аж до шиї пробіглись мурашки. Цілковито, повністю віддаючись шаленому пориву, підкоряючись трепетливому теплу, що виривалося з її живота і яскравими хвилями розходилось по тілу, вона витяглась, ставши на пальці, обома руками обхопила Марселя за шию і потягла масивну голову на себе. Здавалося, він не зігнеться, не поворухнеться навіть — такий міцний і кряжистий, неначе столітній дуб, проте тіло француза виявилось на диво податливим. Він, не опираючись, опустив голову, і Діана поцілувала його в губи… Зупинилась, занепокоєно — і з надією — чекаючи реакції.

Марсель нахилився ще нижче і накрив її рот своїми губами.

Притискаючись, тонучи в безмежно глибоких обіймах, вона почула, як гучно калатає його велике серце. Відірвавшись від її губ, чоловік узявся виціловувати очі, повіки і щоки, губами висушуючи стежки, якими скочувались до підборіддя краплини сліз.

Гаряча, млосна слабкість у колінах примусила Діану впертися стегном в умивальник. Француз опустив руки і стиснув долонями її сідниці, намацуючи пальцями тонку смужку трусиків. Він відчув — і побачив крізь не надто цупку тканину сукні, — як майже миттєво після доторку до сідниць соски на її грудях затверділи.

Діана обхопила руками його голову, зануривши пальці в густу чорну гриву. Згодом змістилась трохи вбік і вперед, відштовхнувшись від умивальника, правою ногою відчувши, як збільшується, набрякаючи, член Марселя.

«Великий… Він увесь такий великий…»

Шаленіючи, француз розстебнув ґудзики під коміром плаття й оголив Діанині плечі та груди. Тихо застогнавши, вона дозволила йому розстебнути застібку ліфчика і допомогла скинути його, вивільняючи повні груди. Марсель сп’яніло ахнув; Діана, дражливо розсміявшись, вигнула спину. Не забираючи рук із його волосся, вона притягнула голову Марселя до грудей. Він цілував їх по черзі — то одну, то другу, ковзаючи язиком по загострених і чітко окреслених коричневих сосках. Діана куйовдила кучеряве волосся.

— Тобі треба підстригтися… — нарешті прошепотіла вона, опускаючи руки до пояса його штанів.

— Ага, — тремтячи від збудження, сказав Марсель. — Усе, що забажаєш.

Дозволивши розстебнути пасок, він розвернув Діану спиною, задер поділ її плаття — сукня зіжмаканим поясом обкрутилась довкола талії — і, підчепивши пальцями, стягнув до литок тонкі білі трусики. Зігнувшись над умивальником, майже торкаючись лобом дзеркала, Діана однією рукою торкнулася вологої, готової вибухнути, переповнивши все тіло хмільним, збудженим вогнем, промежини, а іншою, відвівши її за спину, намацала неправдоподібно товстий член Марселя…

У якийсь момент її хтиві стогони переросли в безсоромні крики, які було чутно аж у вестибюлі штаб-квартири ВЕА, проте ніхто, здається, на це не зважав…

38

15 лютого 2013, 12:03 (UTC +2) Київ, Україна

Довжелезні, у клубках сірих бризок TIR-вантажівки мчали на захід по Брест-Литовському шосе, розсікаючи тупими носами розмокле повітря. Здійняте TIR’ами збурення прокочувалося до узбіччя і ледь чутно розхитувало припарковану на відстані сотні метрів від заправки «Окко» чорну «Toyota Camry». Всередині, поклавши праву руку на кермо, а ліктем лівої впираючись у виступ на дверцятах, сидів і чекав Авер’янов.

Приїхавши за півгодини до призначеного часу, Григорій спинив машину точно в тому місці, де звеліла секретарка Гарагана. Ельдар Гараган славився тим, що призначав побачення діловим партнерам у, м’яко кажучи, не зовсім нормальних локаціях, серед яких закритий на зиму іподром на Теремках видавався найменш дивним. Якщо в розмові піднімали особливо важливі теми, Ельдар Юліанович міг закликати співрозмовника прогулятись пляжем на Трухановому острові, запросити партнера до Броварського лісу за Биківнянським кладовищем або — ще краще — побалакати, блукаючи в одному з урочищ поблизу Позняків. Справжньої причини цих дивацтв ніхто не знав. Дехто припускав, що Гарагану так краще думається, інші стверджували, що олігарх боїться банального прослуховування і тому вибирає малолюдні, щоразу інші місця. Зрештою, яка різниця? Людина з мільярдними статками може дозволити собі подібні примхи.

На цей раз Ельдар Гараган запропонував Григорію Авер’янову зустрітись на узбіччі Брест-Литовського шосе, неподалік заправки «Окко», за кілька кілометрів від виїзду з Києва. Олігарх цінував власний час, а тому прибув майже вчасно. За три хвилини по дванадцятій Авер’янов розгледів у дзеркальці заднього виду, як повз заправку промчав сріблястий «Rolls-Royce Phantom» з квадратним радіатором, який навіть похмурого лютневого дня блищав так, наче був виготовлений із високорадіоактивного матеріалу, і тонованими до чорноти вікнами. Наблизившись, «Rolls-Royce» пригальмував, плавно об’їхав машину Авер’янова (яка на тлі сліпучого британського красеня виглядала жестянкою з минулого століття) й, увімкнувши «аварійку», зупинився за кілька кроків перед капотом «Toyot’и».

«Піжон…» — Григорій підібрався, поклавши обидві руки на кермо.

Спливло півхвилини. З «Rolls-Royc’а» ніхто не показувався, «аварійка» продовжувала надокучливо блимати. Спохмурнівши, Авер’янов здогадався, що йому вказують вийти з машини і самому підійти до люксового седана.

Забравши із заднього сидіння чорне кашемірове пальто, росіянин вийшов з машини. Неслухняними руками намагаючись напнути на себе пальто, сутулячись від вогкого холоду, який прослизав до тіла під полами жакета, він подріботів до супердорогого «Фантома».

Задні дверцята беззвучно розчинилися проти ходу автомобіля (за задумом інженерів з «Rolls-Royce», це сприяє легшому й водночас більш ефектному виходу з авто), і з просторого, бежевих тонів салону долинув хрипкий, неприємний голос:

— Сідай.

— Е… — видав Авер’янов, заплутавшись у рукавах пальто. Чоловік не знав, чи йому роздягатись, чи сідати в машину у верхньому одязі.

Ельдар Гараган насмішкувато пирхнув:

— Ти вважаєш, що за такої погоди я захочу місити багно на узбіччях?

— Ні, я…

Олігарх відразливо розсміявся:

— Знімай робу і залазь до салону — покатаємося.

Ледь не відірвавши ґудзики на жакеті, Авер’янов хапливо виборсався з пальто і пірнув у салон «Rolls-Royc’а».

— Добрий день, — привітався він, умощуючись на сидіння на максимально можливій відстані від Гарагана. — Дякую, що виділили мені час.

— Тобі ще ніхто нічого не виділив, — відрубав олігарх. Глибоко заховані під важким лобом жовто-коричневі очі зблискували, як у змії; масивна, розширена донизу щелепа звично випиналася, надаючи немолодому Гарагану по-юнацьки задиристого вигляду. Він дивився вбік, на спинку крісла водія, примушуючи гостя почуватись зайвим. Волосся на скронях було сивим, як і неширока, завтовшки у два пальці, смужка внизу потилиці — під час кожної зустрічі Григорій не міг відірвати погляду від цих дивних, вибіркових просивин. — У тебе тридцять секунд, щоб зацікавити мене, інакше — я обіцяю — це буде остання наша зустріч.

І Авер’янов почав розказувати. Він говорив плутано, затинаючись, пересипаючи мову незрозумілими для співрозмовника авіаційними термінами, несамохіть тиснучись спиною