Читати книгу - "Стоїк, Теодор Драйзер"

Ковпервуд показав телеграму Ейлін, прочитавши яку, вона зауважила про його стомлений вигляд і що він має пам’ятати, що головне — це його здоров’я, і, якщо можливо, йому б слід згорнути справи в Європі й піти на відпочинок. Він відповів, що вже і сам думав про це. До речі, аби їй було легше за його відсутності, він доручив містеру Касберту догляд за його колекцією картин, адже він — людина, судженню якого цілком можна довіряти.

Тим часом Береніс уже запитувала себе, коли повернеться Ковпервуд. Без нього вона з кожним днем почувала себе все більш самотньою. І хоча лорд Стейн возив її на різні прийоми й вечірки, де знайомив зі своїми друзями, а одного разу вони були навіть при дворі, вона все ж таки відчувала дивну, незбагненну тугу за Ковпервудом. Він так багато значив у її житті, сила його особистості затьмарювала для неї навіть соціальну атмосферу, що оточувала лорда Стейна. Стейн здавався їй приємним і цікавим супутником... але, повернувшись у Прайорс-Коув, вона знову поверталася думками до Ковпервуда. Що він зараз робить, з ким зустрічається? Невже він знову захопився Лорною Меріс? Або кимось іще? І чи повернеться він до неї таким, яким її залишив — закоханим і пристрасним? Чи приїде з ним Ейлін, або йому вдалося примиритися з нею і вона на якийсь час залишить його у спокої?

Ох уже ці жіночі ревнощі! Але і сама вона ревнує його!

Він стільки для неї зробив! І не тільки для неї, але й для її матері! Адже це він заплатив за її освіту, а потім подарував їй чудесний особняк у Нью-Йорку, на шикарній Парк-авеню.

За складом розуму й поглядами на життя Береніс була радше холодною реалісткою і саме перед тим, як погрози Ейлін змусили Ковпервуда повернутися до Нью-Йорка, вона майже вирішила, що якщо цей останній вибрик Ейлін не принесе їй великої біди, їй слід надалі бути люб’язнішою з лордом Стейном, ніж вона була досі. Адже очевидно, що він серйозно захопився нею. Схоже, він навіть думає про одруження.

Якби тільки я його достатньо любила, думала вона в цей час. Якби тільки він був трошки менше англійцем. У ньому надто багато цих світських умовностей. Вона чула, що за анг­лійськими законами можна розвестися з жінкою, яка, виходячи заміж, обдурила чоловіка, приховавши своє минуле, — але саме в цьому вона була б винна, якби вийшла заміж за Стейна. Тому під час відсутності Ковпервуда Береніс намагалася тримати дистанцію і зберігати мовчання, думаючи про свою ситуацію, якщо Ейлін вирішить діяти.

Але лондонська преса мовчала, і Береніс поступово заспокоїлася; до того ж вона одержала лист від Ковпервуда, в якому він поділився своїми складнощами, серед яких несподіване погіршення самопочуття і втома, і водночас він дуже хотів повернутися до Англії, аби відпочити і знову побачити її. Прочитавши про його нездужання, Береніс задумалася про те, що вони могли б відправитися у якийсь тихий гарний куточок, подалі від суєти і марноти ділового світу. Але де знайти такий край? І, можливо, він уже побував там і встиг втомитися від нього, адже він так багато подорожував: був в Італії, Греції, Швейцарії, у Франції, Австро-Угорщині, Німеччині, Туреччині, у Святій землі.

А якщо поїхати до Норвегії? Наскільки вона пам’ятала, Ковпервуд ніколи не говорив про неї. А тому вона вирішила, що неодмінно переконає його відпочити разом у цій незнайомій і дивній країні. Береніс навіть купила книжку про Норвегію, щоб докладно ознайомитися з її красотами й своєрідністю. Із захопленням вона гортала сторінки, розглядаючи фото похмурих високих скель. Гори піднімалися круто нагору на тисячі футів, між ними зяяли прірви, прорубані, немов мечем, рукою суворої, невблаганної природи; з вершин падали водоспади, сичали й пінилися гірські потоки, а в долинах дрімали мальовничі мирні озера. А до підніжжя кам’яних схилів, немов моряки до плота після аварії корабля, чіплялися маленькі ферми. Береніс читала про прадавніх богів норвежців: про Одіна — бога війни, про Тора — бога грому, і про Валгалу — небесну країну, уготовану для душ тих, хто загинув у битві.

Зі сторінок книжки та ілюстрацій Норвегія поставала наче повністю вільною від індустріальної активності. Ось ця земля і потрібна Ковпервуду для відпочинку!

Розділ 57

Коли Ковпервуд повернувся до Англії украй стомлений, Береніс уже горіла бажанням побувати в Норвегії, де, як не дивно, він ще жодного разу не був, і почасти зуміла заразити своїм ентузіазмом і його.

Тож незабаром він доручив Джеймісону відшукати й зафрахтувати для нього яхту. Але перш ніж Джеймісону вдалося щось знайти, якийсь лорд Тілтон, довідавшись від Стейна про наміри Ковпервуда, з надзвичайною люб’язністю запропонував йому для поїздки свою яхту «Пелікан» і навіть наполіг на своїй пропозиції. І от, у розпалі літа, Ковпервуд і Береніс уже плавно рухались на яхті вздовж західного узбережжя Норвегії у напрямку до фіорду Ставангер.

Яхта виявилася дуже гарним судном, а Ерік Гансен, шкіпер-норвежець, умілим мореплавцем. Він був могутньої статури, хоча й середнього зросту, рум’яний, з жовтим волоссям, що спадало йому на чоло. Його блакитні очі, що відливали сталевим блиском, немов кидали виклик усім морям і всім загрозам, що в них таїлися. Його рухи наводили на думку про природну для нього готовність боротьби з бурями, навіть коли він ходив по землі. Він наче завжди перебував в одному ритмі з морем. Усе життя він був моряком і всією душею любив ці водні артерії, що глибоко вдавалися серед таємничих гір, які виступають на тисячі футів з морських глибин і йдуть на тисячі футів під воду. Дехто говорив, що ці гори утворилися від зрушень або тріщин у земній корі; інші — що це застигла лава вулканів. Але Ерік знав: ці береги й цю землю за давніх літ порубали мечами грізні вікінги — вони могли прокласти собі шлях крізь будь-які перешкоди хоч на край світу.

Береніс, дивлячись на круті схили, де далеко у височині приліпилися будиночки, не могла навіть уявити собі, як це їх мешканці спускалися до кораблів, що проходили повз них, а потім піднімалися до себе нагору і