Читати книгу - "Вагітна від мільйонера-боса, Ekaterina"

«Заспокойся, дочко, ти сама не залишишся в особняку», — каже мені мама.

«Мені треба побути одному», — кажу я їм, встаючи.

«Ні, тому що ви двоє розмовляєте кодами, це допомагає, це означає, що ваша мама вже знає все, що ви не наважуєтесь мені сказати», — каже він мені з розгубленим обличчям.

—Ні, хрен про жінок, мені погано, голова болить, я спробую відпочити в своєму ліжку, не задавайте мені питань, перестаньте! — кажу я підкресленим тоном.

Алехандро взяв мене на руки.

«Я тобі допоможу, я обіцяю більше нічого тобі не говорити, ходімо спати, я хочу тебе побалувати, ти в надійних руках з моєю родиною, щоб працювати в ресторані, обслуговуючи клієнтів, не хвилюйся, все буде добре, ти вже вивчив деякі речі в меню", - каже він мені з Яскравими очима, до біса, якби він знав, що я просто хотіла його захистити.

«Він дуже гарний», — кажу я йому, намагаючись заспокоїтися.

Алехандро взяв мене до ліжка, щоб я відпочила поруч із ним, у той чарівний момент, який неможливо описати.

Наступного ранку Алехандро приготувався їхати з моїми батьками. Я стежив за кожним його рухом, закарбовуючи його в пам’яті. Ми попрощалися з довгими обіймами, і з останнім поцілунком, сповненим обіцянок і надій, я дивився, як він йде.

Минали дні, і хоча чекати було важко, я зберігав надію на його повернення. Я знав, що Алехандро чинить правильно, і це мене втішило. Наше кохання було сильним, і хоча ми зіткнулися з багатьма випробуваннями, я був упевнений, що разом ми зможемо їх усі подолати.

Поки Алехандро розгадував своє минуле, я почав готувати наше майбутнє, вірячи, що скоро ми будемо разом, вільні від тіней, які загрожували розлучити нас, я мав набратися сміливості й сказати йому, що не тільки я, але й мої маленькі трійнятки чекають на нього.