Читати книгу - "Втрачений символ"

Кілька секунд тому Кетрін Соломон почала наполягати, що вони їдуть в хибному напрямку. Її пояснення — щось про доларову купюру та єврейську зірку — не мало сенсу для лідера групи, а також, вочевидь, і для Роберта Ленґдона. Принаймні спочатку. Однак зараз Ленґдон, здавалося, збагнув, про що йшлося.

— Господи, Кетрін, ти дійсно маєш рацію! — випалив професор. — Я просто не одразу побачив!

Раптом Сімкінс почув, як хтось почав гепати у водійську переборку і вона відчинилася.

— Плани змінилися, — гукнула Кетрін водію. — Везіть нас на Фридом-плаза!

— Фридом-плаза? — знервовано перепитав водій. — Не на північний захід по Массачусетс-авеню?

— Забудьте про Массачусетс-авеню! — скрикнула Кетрін. — Фридом-плаза! Звертайте тут ліворуч! Тут! Тут, я сказала!!!

Агент Сімкінс почув, як таксі скреготнуло гальмами, звертаючи за ріг. Кетрін збуджено заговорила до Ленґдона, розповідаючи щось про знаменитий бронзовий відливок великої печатки, вмонтований у цей майдан.

— Пані, просто для підтвердження, — втрутився у їхню розмову водій, і голос його прозвучав напружено і дещо неприродно. — Ми їдемо до Фридом-плази, що на розі Чотирнадцятої вулиці та Пенсільванія-авеню?

— Так! — відказала Кетрін. — Хутчіш!

— Та це ж близько. Якихось дві хвилини.

Сімкінс посміхнувся. «Молодчага, Омаре». І кинувся до гелікоптера, двигун якого працював на холостих обертах.

— Ми накрили їх! Рушаймо до Фридом-плази! Мерщій! — вигукнув він своїй групі.

РОЗДІЛ 76

Фридом-плаза — це і є мапа.

Мозаїчна поверхня широкого майдану, розташованого на розі Пенсільванія-авеню та Чотирнадцятої вулиці, відображає вулиці Вашинґтона у тому вигляді, як їх задумував колись архітектор П’єр Лянфан. Фридом-плаза приваблює багато туристів не лише тому, що їм цікаво пройтися цією гігантською мапою, а й тому, що Мартін Лютер Кінг-молодший, відомий борець за свободу, на чию честь цей майдан був названий майданом Свободи, написав більшу частину своєї знаменитої промови «Я маю мрію» у готелі «Віллард», розташованому неподалік.

Вашинґтонському таксистові Омару Амірані часто доводилося підвозити сюди туристів, але сьогодні ці двоє точно не були звичайними гостями міста. «Їх переслідує ЦРУ!» Не встиг Омар зупинити авто, як чоловік та жінка вже вискочили з салону.

— Тут і чекайте! — наказав Омарові чоловік у твідовій куртці. — Ми невдовзі повернемося.

Омар дивився, як ці двоє прожогом кинулися на широкий простір величезної мапи і, вивчаючи геометрію перехресних вулиць, почали щось кричати та показувати одне одному. Таксист ухопив з панелі свій мобільний.

— Сер, ви мене чуєте?

— Так, Омаре! — гукнув голос, ледь чутний крізь страшенний гуркіт потойбіч лінії. — Де вони зараз?

— Надворі, мапу вивчають. Здається, вони щось шукають.

— Не випускайте їх із виду! — викрикнув агент. — Ми вже підлітаємо!

Омар бачив, що двоє втікачів швидко знайшли на плазі знамениту велику печатку — один з найбільших у світі литих бронзових медальйонів. Якусь мить вони постояли над ним, потім замахали руками, показуючи на південний захід, а за кілька секунд чоловік знову підбіг до таксі. Захеканий, він нахилився до Омара, і той ледве встиг покласти телефон на панель.

— У якому напрямку Александрія, що в районі Вірджинія? — запитав він.

— Александрія? Он там, — і Омар показав на південний захід, саме туди, куди щойно вони самі й показували.

— Я так і знав! — тихо видихнув чоловік. А потім крутнувся і побіг до жінки. — Все правильно! Їдьмо до Александрії!

Раптом жінка показала на сяючий неподалік знак підземки.

— Блакитна лінія йде туди. Нам потрібна станція «Кінг-стрит»!

Омара охопила паніка. «Ні, тільки не це».

Чоловік обернувся до таксиста і дав йому чималеньку суму грошей, щедро переплативши.

— Дякую, далі ми поїдемо самі. — 3 цими словами він поправив на плечі сумку і побіг геть.

— Зачекайте! Я вас підвезу! Я їжджу туди кожного дня!

Та було вже пізно. Чоловік із жінкою вже мчали через майдан. За кілька секунд вони зникли на сходах до підземної станції «Метро-Центр».

Омар схопив із панелі телефон.

— Сер! Вони спустилися до підземки! Хочуть блакитною лінією дістатися до Александрії!

— Залишайтеся на місці! — гаркнув агент. — Я буду за п’ятнадцять секунд.

Омар поглянув на пачку грошей, яку залишив йому клієнт. Купюра, що лежала зверху, була, вочевидь, саме тією, на якій вони малювали єврейську зірку поверх великої печатки Сполучених Штатів. Кути цієї зірки чітко вказували на літери, які вкупі давали слово «МАСОН».

Зненацька Омар почув довкола себе оглушливий брязкіт, наче ось-ось на його таксі мав наїхати велетенський трактор. Шум посилився, і раптом із темряви ночі вигулькнув стрімкий, схожий на чорну осу гелікоптер і приземлився посередині мапи-майдану.

Звідти вискочила група вдягнених у чорне чоловіків, що швидко побігли до станції метро, але один кинувся до Омарового таксі і рвучко відчинив водійські дверцята.

— Це ви — Омар?

Омар кивнув, від страху втративши дар мови.

— Вони сказали, куди попрямують? — суворо спитав агент.

— До Александрії! Станція «Кінг-стрит»! — випалив таксист. — Я запропонував їм свої послуги, але...

— А вони не сказали, куди саме їм потрібно в Александрії?

— Ні! Вони поглянули на медальйон великої печатки посеред плази, а потім спитали, де Александрія, і заплатили мені ось це. — І Омар подав агенту доларову купюру з химерною діаграмою.

Поки той вивчав купюру, Омара раптом осяяло. «Масони! Александрія! В Александрії є найвідоміша масонська будівля Америки!»

— Я все зрозумів! — вигукнув він. — Вони подалися до масонського меморіалу Джорджа Вашинґтона! Він розташований просто навпроти станції «Кінг-стрит»!

— Зрозуміло, — мовив агент, вочевидь дійшовши до такого ж висновку. Саме цієї миті зі станції метро вискочили решта агентів і кинулися до них зі спринтерською швидкістю.

— Ми упустили їх! — крикнув один із них. — Поїзд щойно пішов! Їх там немає!

Агент Сімкінс поглянув на годинник і обернувся до Омара.

— Скільки часу потрібно, щоб доїхати на метро до Александрії?

— Хвилин десять. Може, трохи більше.

— Омаре, ви добре попрацювали. Велике вам спасибі.

— Нема за що. А що, власне, сталося?

Та агент Сімкінс уже біг до гелікоптера, на ходу вигукуючи:

— Станція «Кінг-стрит»! Треба там їх перехопити!

Остовпілий Омар спостерігав, як великий