Читати книгу - "Їсти Молитися Кохати, Даррелл"

— Я не знаю, — відповідає, — можливо, 1920-го?

Отже, йому зараз має бути сто дванадцять. Здається, ще трохи, і ми розв’яжемо це рівняння.

— Я люблю цю дівчину. Дуже красива. Але з поганим характером дівчина. Вона хотіла тільки грошей. Вона, думаю, заглядалася на інших чоловіків. Ніколи не казала правди. Мала потаємні думки і ховала їх, щоб ніхто не побачив. Вона розлюбила мене і пішла з іншим хлопцем. Я дуже сумний. З розбитим серцем. Я молюсь, молюсь своїм чотирьом братам, запитую, чому вона мене більше не любить. Потім один із чотирьох братів каже мені правду: це не твоя справжня пара, заспокойся. Я заспокоївся і потім знайшов свою дружину. Прекрасну добру жінку. Завжди була мила зі мною. Жодного разу ми не посварилися, була у нас гармонія у домі, вона завжди всміхалася. Навіть коли зовсім не було грошей, завжди всміхалась і казала, яка вона щаслива зі мною. Коли вона померла, мені стало так сумно, лише сумні думки.

— Ви плакали?

— Зовсім трошки. Очі плакали. Але я роблю медитацію, щоб очистити тіло від болю. Я медитую на її душу. Дуже сумний, але й щасливий теж. Щодня я відвідую її у медитації, навіть цілую. Вона єдина жінка, з якою в мене був секс. Тому я не знаю… яке те нове слово, що ми сьогодні вивчили?

— Романтика?

— Так, романтика. Я не знаю, що це, Ліз.

— Це поза межами вашої професійної компетенції?

— А що таке компетенція? Що значить це слово?

95

Нарешті я розповіла Ваян про гроші, які зібрала на її будинок. Пояснила їй, що загадала бажання на свій день народження, показала перелік імен своїх друзів, а потім повідомила остаточну суму, яку вдалося зібрати — вісімнадцять тисяч американських доларів. Спершу вона була шокована. Її обличчя стало схоже на маску горя. Дивно, але іноді сильні емоції з приводу якоїсь приголомшливої новини можуть викликати у нас реакцію цілком протилежну до очікуваної. Часом радісні події реєструються за шкалою Ріхтера як велике потрясіння і чистісінька травма, а жахливе горе спричиняє істеричний сміх. Новина була занадто велика для Ваян і нікуди не поміщалася. Жінка сприйняла це як удар. Тому я пробула з нею кілька годин, знову і знову переповідаючи цю історію і демонструючи цифри, аж поки реальність просочилась у її свідомість.

Її перша притомна реакція (ще перед тим, як розплакатися від усвідомлення, що тепер вона зможе мати власний сад) було прохання:

— Будь ласка, Ліз, ти повинна пояснити всім, хто допомагав зібрати гроші, що це не будинок Ваян. Цей будинок належатиме всім, хто допоміг Ваян. Якщо хтось із цих людей захоче приїхати на Балі, їм не потрібно буде поселятися в готелі, добре? Ти повинна їм сказати, що вони мають зупинятися в моєму домі, добре? Обіцяєш, що перекажеш їм це? Ми назвемо цей дім Спільнота… Дім для всіх…

І саме у цей момент вона зрозуміла, що матиме сад, і розплакалася.

Помалу Ваян почала усвідомлювати інші радісні переваги ситуації. Її ніби взяли й витрусили, як дамську сумочку, й емоції розлетілися довкола. Якби у неї був свій дім, вона б облаштувала там маленьку бібліотеку для своїх медичних книжок. І аптеку для приготування традиційних цілющих настоянок. І ресторанчик, щоб усе, як належить, зі справжніми кріслами і столиками (бо ж вона мусила розпродати всі свої красиві крісла і столики, щоб розрахуватися з адвокатом за розлучення). Якби у неї був свій дім, вона нарешті змогла б зареєструватись у путівнику «Самотня планета», що давно пропонує їй рекламувати свої послуги, але вона не може цього зробити, бо не має постійної адреси. Якби у неї був свій дім, можна було б улаштувати для Тутті справжню вечірку на день народження.

Потім вона протверезіла і посерйознішала:

— Як я же тобі віддячу, Ліз? Віддала б тобі все на світі. Якби у мене був коханий, а тобі потрібен був би чоловік, віддала б і його.

— Ваян, залиш собі свого чоловіка. Просто зроби все можливе, щоб Тутті змогла вчитися в університеті.

— Що зі мною сталося, якби ти сюди не приїхала?

Та я не могла сюди не приїхати. Пригадала слова улюбленого суфійського поета про те, що Бог уже давно окреслив коло на піску, довкола місця, де ти зараз стоїш. Я не могла сюди не приїхати. Це неможливо.

— Ваян, — запитала я, — а де ти побудуєш свій новий будинок?

Як гравець юніорської команди, що давно поклав око на дорогу бейсбольну рукавицю у вітрині, або наче романтична дівчина, яка придумала фасон своєї весільної сукні ще у тринадцять років, Ваян уже давно знала, яку саме ділянку землі хоче придбати. Вона була в центрі сусіднього села (пацієнти зможуть добиратися туди навіть пішки), мала всі міські комунікації, а неподалік була хороша школа для Тутті. Брати допоможуть їй збудувати будинок, каже вона. І все вже давно вимріяно, залишилося тільки вибрати колір стін для спальні.

Ми разом пішли до милого французького емігранта, агента з нерухомості, а заодно фінансового консультанта. Він нам люб’язно порадив найкращий спосіб переказати гроші: з мого банківського рахунку на рахунок Ваян, щоб вона могла купити ту земельну ділянку чи той будинок, який їй буде до вподоби. Якщо я не переказуватиму більше десяти тисяч доларів за раз, внутрішня податкова служба і ЦРУ не запідозрять мене у відмиванні грошей наркомафії. Потім ми пішли в невеличкий банк, у якому Ваян мала рахунок, і обговорили з менеджером, у який спосіб здійснити грошовий переказ. Завершуючи розмову, банківський працівник сказав:

— За кілька днів ми зробимо трансакцію і на вашому рахунку, Ваян, буде сто вісімдесят мільйонів рупій.

Ми з Ваян перезирнулись і дуже недоречно зайшлися сміхом. Це просто неймовірна сума! Ми намагались опанувати себе, адже це був солідний банківський офіс, але не могли спинитися. Вивалились із приміщення, мов пияки, тримаючись одна за одну, щоб не впасти.

Вона сказала:

— Я ще ніколи не бачила, щоб диво ставалось отак просто на очах! Весь час я молила Бога допомогти Ваян. А Бог молив Ліз допомогти Ваян.

Я додала:

— А Ліз молила своїх друзів допомогти Ваян!

Ми повернулися до крамнички, коли Тутті саме повернулася зі школи. Ваян упала на коліна, схопила дівчинку і вигукнула:

— Дім! Дім! У нас буде свій дім.

Тутті чарівно зобразила непритомність, театрально зомлівши і завалившись просто на підлогу.

Поки ми всі сміялись, я помітила двох сиріток, які спостерігали за цією сценою з кухні. Вони дивилися на мене очима, сповненими… страху. Поки Ваян із Тутті радісно гасали по хаті, я намагалася відгадати, про що