Читати книгу - "Їсти Молитися Кохати, Даррелл"

Коли радісне збудження почало вщухати, я запитала у Ваян, просто заради певності, — а що ж буде з Великою Кетут і Маленькою Кетут? Для них це теж хороша новина?

Ваян глянула на дівчаток і, мабуть, також зауважила напругу на їх обличчях, бо відразу підлетіла до них, загорнула в обійми і прошепотіла слова підтримки, дихаючи у маківки їхніх голівок. Дівчатка розслабились. А потім задзвонив телефон, Ваян спробувала вивільнитися від сиріток, щоб відповісти, але тонюсінькі ручки двох Кетут міцно вчепилися у свою названу маму. Одна занурилася голівкою у її живіт, друга під пахву і ще довго — з настирливістю, якої я ніколи досі за ними не помічала, — не хотіли її відпускати.

Тому відповіла я:

— Центр балійської традиційної медицини. Заходьте до нас. Сьогодні великий фінальний розпродаж перед закриттям!

96

Я вдруге за тиждень пішла на побачення з бразильцем Феліпе. У суботу познайомила його з Ваян та її дітьми. Тутті малювала для нього будинок, а Ваян тим часом підморгувала мені з-за його спини, вимовляючи губами — «новий хлопець?», а я заперечно хитала головою — «ні, ні, ні». Та себе я впіймала на тому, що принаймні про хлопця з Уельсу більше не думаю. Також я познайомила Феліпе з Кетутом. Цілитель ворожив йому по долоні й щонайменше сім разів називав мого друга (щоразу кидаючи на мені багатозначні погляди) «добрим чоловіком», «дуже добрим чоловіком», «дуже, дуже добрим чоловіком». «Не поганий чоловік, Ліз, а добрий».

А в неділю Феліпе запропонував провести день на пляжі. І я раптом зрозуміла, що вже два місяці на Балі, а досі не була на пляжі, і це просто якесь неподобство, тому я погодилася. Він приїхав по мене на джипі, ми годину добиралися до маленького затишного пляжу в Паданґ Бай, куди туристи не доїжджають. Це місце було найточнішою копією раю, яку тільки мені випадало бачити — блакитна вода, білий пісок, ми розмовляли у затінку пальм, перериваючись тільки на те, щоб поплавати, подрімати, а іноді щось почитати одне одному вголос. Балійки з хижі біля пляжу підсмажили для нас на грилі щойно впійману рибу, а ми купили холодного пива і фруктів. Хлюпаючись у хвилях, ми розповідали одне одному історії з нашого життя, що їх не встигли оповісти протягом останніх декількох тижнів за вечерями у тихих ресторанах Убуда, попиваючи пляшка за пляшкою вино.

Роздивившись мене на пляжі, Феліпе повідомив, що йому подобається моє тіло. Сказав, що у бразильців є навіть окремий термін для будови такого типу (хто б сумнівався!) — magra-falsa, що перекладається як «оманливо худа». Себто, здається, що жінка худорлява, але, коли роздивитися, розумієш, що вона достатньо пухкенька і тілиста. А для бразильців це зовсім навіть непогано. Нехай Бог благословить бразильців! І поки ми лежимо на наших рушниках і розмовляємо, він час до часу простягає руку, щоб струсити пісок з мого носа чи поправити неслухняне волосся, що спадає на обличчя. Ми пробули там добрих десять годин, а коли стемніло, зібрали речі й, тримаючись за руки, пішли прогулятися під зорями погано освітленою головною вулицею, а радше ґрунтовою дорогою старого балійського рибацького села. І тоді Феліпе з Бразилії запитав у мене так просто і спокійно (ніби ми обговорювали обіднє меню):

— Ліз, а може нам почати роман? Що скажеш?

Мені дуже сподобалось, як він це зробив. Розпочав стосунки не дією — спробою поцілувати чи якимось відважним учинком, — а запитанням. І що найпринциповіше — правильно поставленим запитанням.

Пригадала слова мого психотерапевта, мовлені рік тому перед моїм від’їздом. Я поділилась з нею планами дотримуватися целібату протягом усього року подорожей, але переживала з цього приводу — а раптом я зустріну когось, хто мені дуже сподобається? Що тоді робити? Починати мені з ним стосунки, подарувати собі трохи романтики чи все-таки зберігати автономію? Лікарка відповіла, поблажливо всміхаючись:

— Знаєш що, Ліз, обговорімо це краще тоді, коли це питання стане актуальним і стосуватиметься конкретної людини.

Ну і ось — настав час, питання актуальне і стосується конкретної людини. Ми з Феліпе продовжили обговорювати тему, що постала під час дружньої бесіди, поки ми — рука в руці — прогулювалися берегом океану. Я сказала:

— Феліпе, за нормальних обставин я б неодмінно погодилася. Тільки що таке нормальні обставини…

Ми обоє розсміялись. Але потім мене охопили сумніви. Приємно було б віддати своє тіло і душу експертові-коханцю, щоб він розгортав і згортав їх своїми вмілими руками, та щось всередині мене опиралося. Весь цей рік подорожей я планувала присвятити собі і нікому більше. У моєму житті зараз відбуваються докорінні зміни, які, щоб завершитися, потребують часу та простору. Образно кажучи, я наче корж для торта, який щойно витягнули з духовки. Потрібно дати йому вистигнути перед тим, як прикрасити згори кремом. Я не хочу красти у себе цей дорогоцінний час. Не хочу ще раз втрачати контроль над своїм життям.

Звісно, Феліпе сказав, що все розуміє, адже я повинна чинити так, як краще для мене, і сподівається, що я не сердитимуся за цю зухвалу пропозицію («Рано чи пізно її потрібно було зробити, дорогенька моя»). Він запевнив, що хоч яке буде моє рішення, ми все одно залишимося друзями, адже нам обом так добре разом, увесь цей час було так добре.

— Хоча, — продовжив він, — дозволь мені тепер сказати своє слово.

— Було б справедливо тобі його надати, — відповіла я.

— По-перше, якщо я правильно тебе зрозумів, весь цей рік ти присвятила пошуку рівноваги між духовною практикою і земними насолодами. І я бачу, що ти багато часу віддаєш духовній практиці, але щось я геть не бачу земних насолод.

— Феліпе, я з’їла багато італійської пасти.

— Пасти, Ліз? Пасти?

— Я зрозуміла, про що тобі йдеться.

— По-друге, я знаю, чого ти насправді боїшся. Якийсь чоловік увійде у твоє життя і все у тебе забере. Я не вчиню так з тобою, дорогенька моя. Я теж самотній уже тривалий час і мав у житті чимало втрат, як і ти. Я не хочу, щоб ми забирали щось одне в одного. Просто мені ні з ким не було так добре, як з тобою. Не бійся, я не переслідуватиму тебе у Нью-Йорку, коли ти звідси поїдеш. А щодо всіх тих причин, через які ти не хочеш мати коханця і про які докладно розповіла декілька тижнів тому… ось що я тобі скажу. Мені все одно, чи голитимеш ти щодня ноги, бо я і так люблю твоє тіло. Ти вже розповіла мені все про своє життя. І тобі не потрібно переживати, як би його не залетіти — я зробив вазектомію.

— Феліпе, — мовила я, — це найпривабливіша і найромантичніша