Читати книгу - "Їсти Молитися Кохати, Даррелл"

І це була правда. Втім, я все одно сказала «ні».

Феліпе відвіз мене додому. Припаркувався біля мого будинку, ми обмінялися кількома солодкими, солоними, з домішкою пляжного піску поцілунками. Це було прекрасно. Звісно, що це було прекрасно. Але я знову сказала «ні».

— Ну добре, дорогенька моя, — відповів він. — Та все одно приходь до мене в гості завтра на обід, я засмажу для тебе стейк.

Він поїхав, а я пішла спати.

У мене тривала історія поквапливих рішень щодо чоловіків. Я завжди дуже швидко закохувалася, не прораховуючи жодних ризиків. Окрім того, я схильна не тільки помічати в людях лише хороше, але й вірити, що кожен здатен уповні реалізувати власний потенціал. Не полічити, скільки разів я закохувалася в потенціал, а не у самого чоловіка, і потім іще довго чіплялася за стосунки, сподіваючись, що людина таки нарешті розкриє всю свою велич. Дуже часто у стосунках з чоловіками я ставала жертвою власного оптимізму.

Заміж я вийшла зарано і поспіхом. Із любов’ю та надією, але не розуміючи, що таке насправді шлюб. Ніхто мені не давав жодних порад. Мої батьки виховали мене незалежною, самодостатньою і здатною самостійно приймати рішення. Тому коли мені виповнилось двадцять чотири, всі вирішили, що я сама, цілком автономно здатна зробити вибір. Звісно, не завжди так було. Якби я народилась у будь-якому іншому столітті за часів панування західної патріархії, то мене б уважали батьковою власністю, а він, коли настав би час, передав мене у шлюбну власність моєму чоловікові. Я б мало чого вирішувала у своєму житті. За інших історичних обставин, якби якийсь чоловік просив моєї руки, то мій батько посадив би його перед собою і поставив купу запитань, щоби з’ясувати, чи хороша він для мене пара. Батько прагнув би довідатись, як він забезпечуватиме його дочку? Яка в нього репутація в громаді? Чи міцне в нього здоров’я? Де ви житимете? Чи є в нього борги і які доходи? Які сильні сторони його характеру? Мій батько не віддав би мене лише тому, що я, бачте, раптом закохалась у якогось парубка. А от у сучасному світі, коли я вирішувала виходити заміж, мій батько не втручався в процес. Йому б і на думку не спало впливати на це моє рішення, як і вказувати, яку робити зачіску.

Повірте, я не відчуваю жодної ностальгії за патріархатом. Але ось що я зрозуміла: коли (цілком закономірно) патріархальну систему демонтували, іншої форми захисту натомість не винайшли. Мені б і на гадку не спало ставити позивачу ті ж складні запитання, що їх би ставив мій батько, якби ми жили в іншому столітті. Як часто я віддавала всю себе тільки заради самої любові. Іноді я віддавала також усе своє майно. Якщо ж я прагну бути по-справжньому незалежною жінкою, то повинна стати і своїм власним охоронцем. Ґлорія Стайнем одного разу славно порадила жінкам самим бути такими чоловіками, за яких би вони радо пішли заміж. І я зрозуміла: мені потрібно стати для себе не тільки чоловіком своєї мрії, але й батьком. Тому цієї ночі я наказала собі спати на самоті. Бо відчула — ще не пора розглядати пропозицію наступного позивача.

Усе це добре на словах, але о другій ночі я прокинулася з важким серцем і таким сильним відчуттям фізичного голоду, що й не знала, як його погамувати. Кіт-сновида, який живе разом зі мною у будинку, бозна-чого жалісливо завивав, і я йому сказала: «Як же я тебе розумію». Та треба було якось давати собі раду з цією тугою, тому я встала, пішла в піжамі на кухню, почистила з півкілограма картоплі, зварила, нарізала скибочками, підсмажила на олії, щедро посолила і з’їла кожен шматочок, благаючи своє тіло прийняти задоволення від смаженої картоплі замість любовних утіх.

Моє тіло з’їло все до останньої крихти і сказало: «Ні, мала, так не годиться…»

Тому я повернулася в ліжко, тужливо зітхнула і взялася до…

Тут, якщо дозволите, я вставлю своїх п’ять копійок до теми мастурбації. Це дуже зручно, бо завжди під рукою (даруйте), та іноді цього настільки замало, що зрештою стає ще гірше. Півтора року целібату, півтора року самотності в односпальному ліжку, і мені почав набридати цей вид спорту. За що іще я можу взятися зараз посеред ночі, якщо картопля не зарадила? Лише за себе саму. Мій розум звично перебирав каталог еротичних файлів, вишукуючи потрібну фантазію чи спогад, який би допоміг завершити справу швидше. Але чомусь сьогодні ніщо зі звичного списку не спрацьовувало — ані пожежники, ні пірати, ні ця стара збочена запасна сцена за участі Білла Клінтона, яка завжди діяла безвідмовно, ні навіть джентльмени Вікторіанської епохи, які оточили мене разом із бойовим загоном благочестивих юних покоївок. Врешті єдине, що дало заспокоєння, це образ мого доброго друга з Бразилії — у цьому ліжку, зі мною… на мені…

Потім я таки заснула. Прокинулась уже під лагідним блакитним небом у тихій спальні. Досі внутрішньо розхристана, незбалансована, я добряче потягнулась і проспівала весь сто вісімдесят другий гімн Гуруджіти на санскриті — головний могутній очисний гімн мого ашраму в Індії. Потім із годину нерухомо просиділа в медитації, аж кістки почало зводити, поки не відчула його знову — цього особливого, постійного, чистого, як небо, незалежного ні від чого, вічного, безіменного і незмінного стану свого власного щастя — кращого і справжнішого за все, що мені випадало пережити на цій землі, включно з солонуватими масними поцілунками і ще солонішою та маснішою картоплею.

Я така рада, що зробила правильне рішення і залишилася на самоті.

97

Наступний вечір мене таки здивував. Після того, як Феліпе у себе дома зготував для мене їжу, після того, як ми декілька годин валялися на його дивані, розмовляючи про все на світі, після того, як він несподівано прихилився до мене, пірнув обличчям під пахву і прошепотів, що йому подобається мій чудесний брудний запах, — він зрештою поклав свою долоню мені на щоку і сказав:

— Годі, мала. Ходімо до ліжка.

І я пішла.

Так, я пішла з ним у його ліжко, у його спальню з великим відкритим вікном, що дивилося на ніч і тихі балійські рисові поля. Він розсунув шатро із білих фіранок москітної сітки над ліжком і запустив мене всередину. Потім із ніжним вмінням чоловіка, який провів багато затишних років, готуючи дітей до купелі, він допоміг мені зняти сукню і виклав свої умови. Він нічого не хоче від мене, нічого, крім дозволу обожнювати мене так довго, як мені це буде потрібно. Чи ці умови прийнятні для мене?

Втративши голос десь дорогою між диваном і ліжком, я лише кивнула. Більше не залишилося слів. Надто тривалий був сезон аскетичної самотності. Я добре вчинила. Але Феліпе мав рацію: годі.

— Чудово, — відповів він, усміхаючись, повикидав із нашого ложа подушки і обхопив моє тіло. — Облаштуймося тут зручненько.

Досить кумедно вийшло, бо саме цієї миті я облишила будь-які спроби