Читати книгу - "Оповістки з Меекханського прикордоння. Північ-Південь"

Потім до жаского прибульця підбіг якийсь бандит, ведучи малу постать: та відчайдушно шарпалася.

— Ох…

Аерін відчув, як до його горла підкочує куля жовчі. Елланда схопилася за ґрати, наче намагалася їх вирвати. Металева виноградна лоза була поплямована кров’ю.

— Ох, Ерафе.

Оце і все. Жодного крику, плачу, виття. Він би волів саме такого. Потвора на коні схопила хлопця за руку й легко піднесла на висоту обличчя. Ераф припинив шарпатися. Із цієї відстані Аерін помітив, що на штанах хлопця з’явилася темна, волога пляма. Не здивувався.

Вістря та гаки жахливого протеза наближалися до обличчя дитини.

— Ні-і-і!

Якоюсь частиною розуму купець здивувався, почувши свій крик. Це виття було надто тваринне. Де й поділися п’ятдесят поколінь культурних та цивілізованих предків?

Він знав, де. Стояли позаду нього й теж вили в ніч.

— Ні-і-і!!!

Монстр поволі повернув голову і глянув йому в очі. Презирство, зверхність, ненависть. Потвора труснула хлопцем, неначе ганчірковою лялькою, розмахнулася гаками.

Дві речі сталися майже одночасно.

Першою був крик, ще більш пронизливий, ніж вереск Аеріна, крик бойовий, від якого коні ставали дибки, а люди втрачали запал до битви.

— Кі-і-і-ійах! Дараа іссарам!

Другою була постать у вуалі: якимось магічним чином, неймовірним стрибком із темряви вона опинилася на кінській спині, за спиною демонічного вершника. Два мечі вдарили одночасно. Один тяв у праву руку, над ліктем, другий рівно увійшов у спину потвори. Кукса, що закінчувалася гаком, полетіла в повітря, кілька разів обернулася і… впала на землю як звичайне чоловіче передпліччя, з долонею, що все ще судомно стискала кривий шматок заліза.

Сам вершник також змінився. Змалів, перетворився на звичайного, лисуватого чолов’ягу в поплямованому кубраку, який сидів не на чарівному скакуні, а на нормальному, хоча й доглянутому карому жеребчику.

Уся метаморфоза тривала ледь із два удари серця. Йатех здійняв меч і наніс останній удар. Голова чоловіка полетіла в повітря, тягнучи за собою низку кармазинових крапель, і впала поряд із рукою. Досконалий удар. Як і те, як він зістрибнув із кінської спини, підтримавши хлопця, що саме падав на землю.

Утім, Аерін не був у настрої радіти вмінням іссара. У кількох словах дав вихід своїм почуттям — переляку, ненависті, шокові та полегшенню.

— Йобаний чаклун! Напали на мій дім із якимсь козлом, йобаним недовченим магом!

У цю мить Елланда зомліла.

Він підхопив її й обережно поклав під стіною, в безпечному місці. Повертаючись до вікна, схопив бакгенський, гнутий за модою кочівників лук та сагайдак. Не вважав себе добрим лучником, але з відстані двадцяти кроків не міг мазати надто часто. Його люди також прийшли до тями. На бандитів знову посипалися стріли. Розгублені, деморалізовані смертю мага, вершники якусь мить кружляли подвір’ям, немов зграйка курчат.

На своє велике полегшення, Аерін ніде не бачив Ерафа. Схоже, Йатех відніс його в безпечне місце.

Він натягнув лук і прицілився в бандита в червоній вишиванці, Що верещав на все горло та ганяв двором по колу. Стримав дихання і спустив тятиву. Вершник звів руки догори і звалився з коня зі стрілою, що до половини увіткнулася в його правий бік. Непогано як для першого пострілу.

Потім він помітив, як по одному, по двоє розбійники тікають у вивалені ворота і зникають у темряві. Надійшов час допомогти решті банди ухвалити слушне рішення.

Двері приміщення для слуг відчинилися, і звідти вибігло десь тридцятеро людей, озброєних списами, дротиками, мечами, сокирами, ножами та гвізармами — або й просто важкими палицями. Репетуючи, наче зграя демонів, захисники кинулися на недобитків.

Перші двоє, в яких Аерін розпізнав своїх візниць, підскочили до найближчого бандита. Невідомо чому той вирішив битися. Поставив коня дибки, замахав мечем. Вони підскочили до нього з двох боків, мов гончаки, що травлять ведмедя. Розбійник на мить завагався — і цього вистачило. Одночасно увіткнули йому в живіт списи, схопилися міцніше за держаки, підняли його із сідла. Якусь мить він так висів у повітрі, виючи, як біснуватий. Потім слуги кинули його на землю й побігли далі.

Це зламало мораль усіх інших бандитів. Вони кинулася навтьоки. Декого змів із сідла точно кинутий дротик, інший отримав протазаном у голову, перекинувся через кінський зад та закінчив, прибитий списами до землі. За мить від банди залишилося лише двадцять трупів, кілька поранених і пара коней без вершників.

Аерін дивився, як його люди швидко й без роздумів добивають бандитів. Принаймні йому не доведеться відволікатися на таке.

* * *

За кілька хвилин на подвір’ї вже панував сякий-такий порядок. Вивалені ворота були забарикадовані важким возом, вбитих бандитів склали під муром, а їхніх коней половили та спутали.

Аерін уже якийсь час сидів на землі, тримаючи сина в обіймах. Якщо не зважати на велику гулю на лобі, хлопець не постраждав.

Купець підвів голову і глянув на іссара. На воїні майже не було помітно слідів недавнього бою. Трохи закурена хаффда — верхні шати, пара крапель крові там і тут. Поза тим виглядав як завжди — оаза спокою та опанування.

— Непоганий бій, — прокоментував він останні чверть години, ніби йшлося про партію в тарандей. — Четверо вбитих у вас та двадцять п’ять — у них. Майха, Володарка Війни, ласкаво споглядала на твій дім.

Аерін криво усміхнувся.

— Схоже на те, що ми завдячуємо цьому лише твоїй присутності. Якби ти не затримав їх у брамі… а потім ще той чаклун… і Ераф… і…

— Я не люблю чаклунів, особливо тих, які вдають потужніших, ніж вони є насправді. Ви, до речі, повинні щось зробити з їхнім надлишком. Може, якесь полювання чи щось…

— Ох, Йатеху, знаєш, як воно…

— Ні, не знаю.

— Отже, йде хтось такий в академію в Єрлесгу чи в Кенсі або вступає до братства, а за рік, два чи по п’яти роках у нього закінчаться гроші на науку, або ж він утне щось, і тоді його звідти усувають. Потім він може лише вступити в армію, стати сільським цілителем — лікувати від усілякого геморою та коров’ячого сапу.

Або ж може долучитися до банди. Оцих останніх, на щастя, не дуже багато.

— Ну що ж, тепер їх стало на одного менше. Що з рештою банди?

— Уранці вишлю гінців до найближчих застав. Але не думаю, що їх зловлять. Найімовірніше, вони розпорошаться й шукатимуть щастя поодинці.

— Розпорошаться… — Йатех глянув у бік брами. — Дехто з них поранений, вони не зможуть утекти швидко.

— Навіть не думай про це.

— О, а чого б це?

— Ти мені потрібен.

— Умову розірвано. Ти сам мені про