Читати книгу - "Between angels and demons, Chris Jey"

- Стоп. Якщо ви з'явилися тут, значить світові знову кінець? Ви тут, щоб убити всіх? – продовжив Джеймс.

- Чому ти тут? – знову запитав Кем. - Адже не для того ти з'явився на планеті через тисячоліття, щоб куштувати віскі. Чи може ти тут, щоб висловити своє глибоке занепокоєння та стурбованість з приводу кінця світу?

- Напій і справді чудовий, - ніби ігноруючи слова Кем, сказав Смерть. - Я тут, щоби врятувати людство.

- Ти вб'єш Анахіт? - запитав Кем.

- Ні. Їх вб'єш ти. Або хтось із твоїх друзів. Камаель, скажи їм, хай почнуть дихати. А то таке відчуття, що через страх переді мною, вони покинуть цей світ завчасно. Навіть старі боги бояться мене.

- Вам легко говорити. Ви ж Смерть, – почав Кріс. – Не щодня бачиш Смерть.

- Ти не правий, мій друже. Ви бачите мене частіше, ніж думаєте. Щодня, коли б'єтеся зі злом.

- Люблю твої філософствування, але може перейдемо до справи? – продовжив Кем. – Чому твій кинджал не вбив Анахіт? Він без проблем мало не позбавив життя мене, коли мене ним поранили. Анахіт залишилася живою і неушкодженою після удару в серце. Я думав, що ця зброя може вбити будь-кого незалежно від рангу.

- Кинджал мій, кров у рукоятці – ні. Це кров одного з моїх женців. Їхня кров не діє на таку могутню істоту, як Анахіт. Та й заклинання на зброї ви не провели. Є кілька способів вбити Анахіт. Ви обрали правильний.

- Вибачте, що втручаюся, - мовив Артур, - ви дасте свою кров для вбивства Анахіт?

- Ні, - відповів Смерть. – Я не втручаюсь у ваші справи.

- Так, твоя політика невтручання якраз доречна, - обурився Кем. - Може, час змінити правила? Світу потихеньку настає кінець, а ти як завжди не втручаєшся.

- Ем, Кем, може, не треба в такому тоні розмовляти зі Смертю? – Френкі зробила янголу зауваження. - Це ж Смерть.

- Світу кінець. І чия це вина? – спитав Смерть. - Камаель, мій любий друже, я вже змінив свою політику, з'явившись тут. Більше я нічого не робитиму. А ось вона, – Смерть вказав на дівчину, яка з'явилася поряд з ним, – не любить дотримуватися політики невтручання. Що ж, засидівся я з вами, - Смерть поставив порожній келих на столик і підвівся, - у мене ще багато справ. Камаель, - звернувся він до ангела, - не змарнуй момент. Я особисто прийду за душами Анахіт. Тож, не розчаруй мене, племіннику, - Смерть зник.

- Племінник? Серйозно? Це що, Бог має братів і сестер? – здивувався Джеймс.

- Ні. Але все складно. Про моє генеалогічне дерево поговоримо, коли закінчимо з Анахіт.

- Доброго дня, - нарешті промовила дівчина. Вона була молода. На перший погляд, їй було років двадцять. Зовнішність оманлива. Миловидна рудоволоса дівчина теж була одягнена в класичний чорний костюм. - Мене звуть Соня. Я тут, щоб допомогти вам. Не гаятимемо жодної хвилини.

- Хто ти така? - запитала Кая. - Я не збираюся йти за невідомою особистістю. Раптом це все підстава.

- Вона жнець, - відповів Кем. – Ну справді, майже всі присутні тут не люди, і ви не бачите, хто вона така?

- Вам потрібна кров Смерті? Я знаю, де її взяти, – продовжила Соня.

- Я теж знаю, - обізвався Олсен, - його джерело щойно було тут.

- Смерть сказав вам, що не втручається і кров свою не дасть. Але її можна знайти в одній із древніх амфор. І я знаю, де вона захована, - у руках Соні з'явився клаптик паперу із записаними координатами. - Слідуйте за цими цифрами, - дівчина зникла.

- Ми витрачаємо час, - звернувся Кем до друзів. Потім звук мобільного порушив тишу у кімнаті. Камаель глянув на телефон. На екрані висвітлило: "Невідомий номер". - Так, слухаю. Хто це?

- Камаель, - на іншому кінці почувся жіночий голос.

- Данте? - Кема ніби вдарило струмом. – З тобою все гаразд? Ти де? - він звернувся до друзів. - Вирушайте за амфорою. Потім зустрінемося в замку, – наказав чоловік. – Данте, стій на місці. Я зараз, - Кем зник.

- Не треба. Я дзвоню попередити вас. Анахіт ... - мисливиця не встигла договорити. За кілька метрів від неї з'явився Камаель. - Я ж просила не шукати мене, - вона кинула слухавку вуличного телефону.

- Денні, - Кем зробив крок до неї.

- Ні! Не підходь! - скомандувала вона. – Не знаю, скільки зможу стримувати їх. Вони страшенно сильні. Ти був правий. Я переоцінила свої сили. Не слід було зв'язуватися з Анахіт. Ви повинні вбити її. Навіть якщо доведеться вбити мене.

- Денні, ми знайдемо спосіб знищити Анахіт та зберегти твоє життя. Ми вже на вірному шляху.

- Не треба мені нічого розповідати. Вони не повинні дізнатись зайвого. Вбийте її. Камаель, моє життя нічого не варте в порівнянні з життям людства. Пам'ятай про це. Вона проривається, – Данте похитнулася.

- Я заберу тебе. В'язниці Ордену мають стримати Анахіт. Ти будеш у безпеці.

- Ні! Їх вже нічого не стримає. Анахіт хочуть розпочати своє знищення з місця, де вони народились. Якщо я правильно все зрозуміла – це місто у Тибеті. Не можу зрозуміти, яке саме. Вам доведеться самим знайти це місце. Ще вони планують захопити Рай, Пекло та Чистилище. Ці світи вони теж хочуть переробити під себе. Не дайте їм реалізувати задумане.

- Я знищу Анахіт, не завдавши тобі шкоди. Я врятую тебе. І тоді ти матимеш життя, про яке мріяла. Обіцяю.

- Кем, - Данте усміхнулася, по її щокам скотились сльози, - ти моє життя. Виживи в цій сутичці. Більшого мені не потрібно. А тепер йди. Вони майже взяли контроль. Давай же! Чого ти чекаєш?! - Кем глянув на Данте і зник. Мисливиця відчула, як провалюється в порожнечу. Вона знепритомніла, але через пару секунд прийшла до тями. Дівчина лежала на траві у дворі замку Ордену. Там, де її замкнули Анахіт.

- Бачу, ти назбирала сил, щоб взяти кермо правління в свої руки. Похвально, - довкола Данте ходили Анахіт, в образі дівчини. - Що ти встигла розповісти своїм друзям?

- Розповіла, як убити тебе, - Данте підвелася на ноги. – Не дарма я стільки часу провела у бібліотеці. Недовго тобі залишилося ходити світом.