Читати книгу - "Between angels and demons, Chris Jey"

- Ось тут ти помиляєшся. Мене не вбила найпотужніша зброя на цій планеті. Тож можу офіційно заявити – я безсмертна.

- Усі вмирають. І ти помреш.

- І знову ти помиляєшся. Я житиму, завдяки тобі. Нагадую, твоє прокляття береже мене від смерті.

- Камаель знайде спосіб прикінчити тебе.

- Сумніваюся. А якщо навіть у нього і вийти це, він не посміє вбити свою ненаглядну Денні. Пам'ятай, у нас із тобою спільні думки. І я дізнаюся, з ким і про що ти говорила. Що ж, піду світ знищу. До зустрічі, люба, - Анахіт зникла.

- Думки спільні, а ось мислення – ні, - мовила Данте. Мисливиця знову почала медитувати.

***

- Де ми? - запитала Френкі. Вона, Кріс та Артур прибули за координатами, які їм залишила Соня.

- Віфанія, - відповів Соня. - Тут ми знайдемо ту саму амфору.

- І де вона? Щось нічого крім пустелі я тут не бачу, - Френкі озирнулася.

- Ти думала, такий надважливий артефакт тут просто чекатиме на тебе? - усміхнулася Соня. – Амфора перебуває під землею. Ти маєш дістати її.

- Знову все доводиться робити самій, - Френкі приклала руку до землі. Але нічого не сталося.

- Що, замало сил? – в’їдливо запитала Соня. – Може допомогти тобі?

- Сама впораюся, - відповіла Френкі. - Напевно, ця ваша амфора дуже глибоко у землі застрягла.

- Тут ти маєш рацію, - Соня теж приклала руку до землі. Спільними зусиллями вони витягли з землі потрібний артефакт. Це була невелика бронзова скринька, всередині якої і була амфора.

- Бронза? Серйозно? – здивувалася Френкі.

- Вибач, пластикових пакетів кілька тисячоліть тому не було. Та й вони не такі довговічні. А ось стара, добра бронза – те, що треба, – Соня дістала амфору.

- Милі дівчата, нам час забиратися звідси, - запропонував Артур. – У нас гості, – друзів оточили демони. – Здається, залишитись непоміченими нам не вдалося.

- Повоюємо наступного разу, - запропонував Кріс. – Ходу!

За мить вона покинула місто.

***

- Ти бачив її? - запитав Джеймс. – Ти бачив її та не спробував звільнити від Анахіт?

- Як, на твою думку, я повинен був це зробити? Сказати: «Анахіт, покинь тіло Данте і загубися серед зірок найдальшої галактики Всесвіту», - парирував Кем.

- Я б зробив щось.

- Вибач, що я не всемогутній маг і чаклун, а лише милий ангел з крильцями, замість мізків. Або як ти там про мене відгукувався?

- Я сказав це лише раз. Тепер вічність мені будеш пригадувати це?

- Можливо.

- Знову сперечаєтеся? – у залі з'явилася Френкі, а за нею Артур, Кріс та Соня.

- Ви знайшли амфору? - запитав Кем.

- Так, - відповіла Соня і поклала артефакт на стіл.

- Далі що? Який ритуал слід провести над кинджалом? – поцікавився Джеймс.

- Я все вам розповім та допоможу з ритуалом, - відповіла Соня. - Але, спочатку, - вона акуратно відкрила посудину, - подайте келих. - Джеймс виконав її прохання. Соня неквапливо вилила вміст амфори в келих для вина. Він заповнився наполовину майже чорною густою рідиною.

- Кров Смерті має бути такого кольору? - запитав Кріс.

- Так, - відповіла Соня. - Мало хто бачив його кров. Багато століть тому Смерть вирішив зробити дар людству – залишити їм свою кров. Для цього він прийняв фізичну подобу. Могутнішого магічного засобу, ніж кров Смерті, немає на цій планеті точно. Він знав, що рано чи пізно його кров знадобиться. Адже тільки вона зможе вбити дитину ангела та демона. Він залишив свій дар якраз після того, як ви ув'язнили Анахіт. Адже знав, що ви їх звільните. Напевно, вперше Смерть втрутився у перебіг історії. А може, все так і мало скластися. Після цього він вирішив не втручатися, скувавши себе зобов'язанням не вирішувати долю ні людей, ні надприродних істот. Але він створив нас – женців. І дав нам невелику, але свободу волі. Так він може опосередковано, але все ж таки втручатися.

- Ти знав? - запитала Френкі Камаеля.

- Здогадувався, - відповів янгол. - Маючи таку владу, важко уникати того, що відбувається. Ми відволіклися. Що потрібно для ритуалу?

- Ось, - Соня простягла аркуш паперу, де були записано інгредієнти. - Поспішайте. Все треба зробити завтра.

- Навіщо чекати? - запитав Артур. – Адже можна й сьогодні все зробити.

- Завтра повний місяць, - відповів Кріс. – До того ж, «кривавий» місяць.

- Цілком правильно. До завтра бережіть кров як своє життя. Побачимося завтра, - Соня зникла.

***

- Що вони шукали у Віфанії? – з криками до Данте увірвалася Анахіт. Вона зруйнувала невелику споруду, що була у дворі замку.

- Мені звідки знати? Адже я замкнена тобою у своїй власній свідомості, - Данте читала чергову книгу. – Якщо ти не помітила, я нікуди не виходжу.

- Не роби із себе невинну овечку. Ти бачилася з Кемом, я знаю. Покопалась у твоїх спогадах.

- Покопайся ще. Знайдеш там нашу розмову з ним і побачиш, що я нічого не знаю.

- Чи вважаєш себе розумною? Та я на попіл тебе зітру, - злилася Анахіт.

- Тоді й сама помреш. Забула?

- Думаєш, якщо тобі раз вдалося повернути собі контроль, можеш так зі мною говорити? Та хто ти взагалі така? Бруд біля моїх ніг, - Анахіт замахнулася, щоб ударити Данте. Але це їй не вдалося. Перед нею наче з'явилася невидима стіна, яка відокремлювала її від Данте.

- Думаю, що з кожним днем ​​я стаю все сильнішою і зовсім скоро мені не важко буде замкнути тебе тут, - Данте пішла в замок.

***

- Він повинен так виглядати? – поцікавився Артур, коли побачив кинджал Смерті після проведення ритуалу.

- Так, - твердо відповіла Соня, тримаючи в руках клинок із чорною рукояткою та сталлю. – Це справжній кинджал Смерті – зброя, яка вб'є, можливо, і саму Смерть. Але це робити не потрібно. Порушиться баланс і таке інше.