Читати книгу - "Колонія. Історія Ріки, Lexa T Kuro "

Я злилася на себе, на Еббу, на Бетті, на Тіса, на Кейла з Редом і навіть на Патріка.

«Чому раптом саме сьогодні знову сталося стільки всього?»

На себе я злилася, бо вмію уляпатися там, де це зовсім не потрібно…

«Потягло ж мене погодиться на це ідіотське «побачення» з Редом. Навіщо це було потрібно — зовсім незрозуміло. Без того турбот по горло, а тут ще це… Хоча в мені буде можливість поговорити з ним, і вивести на чисту воду та пізнати, нарешті, правду! Чи не так?»

На Еббу я злилася, тому що вона весь останній тиждень поводилася дивно: то впадала в дивний сум та агресію, то необґрунтовано веселилася, то говорила всяку незрозумілу нісенітницю…

«З чого б це малій вигадувати, що вона передбачала сьогоднішнє тренування? Дар передбачення? Ні, це ж повна маячня… Вона що…? Ні, вона не може бачити майбутнє… Це неможливо!»

На Бетті я злилася, тому, що з усіма її таємницями й незрозумілостями, вона все-таки стала моєю подругою, як не дивно... А ще злилася через те, що вона не змогла  стримувати себе сьогодні на Тренуванні, і мені довелося віддуватися за неї.

«Теж мені Геракл!»

Тіс мене не просто дратував, він мене неможливо бісив.

«Р-р-р! Бачити його не можу!»

На Кейла я злилася, тому що, незважаючи ні на що, він мені подобався... Він мені був симпатичний... Але йому вже давно варто було б подорослішати…

«Стоп! Що це за страшне слово? Ні, я не це хотіла сказати... Я мала на увазі, що він має бути більш відповідальним, зібраним, більш врівноваженим і… Дідько! Кейл класний, але він мене теж дратує!»

На Реда я злилася через сотні причин... І однією з них була та, що він надто самовпевнений. Але як не дивно, мені ця самовпевненість у ньому й подобалася. Мене тягнуло до нього — і це шалено дратувало.

«Можливо, це все його «чари», але... Я не впевнена... хоча думаю, що справа не тільки в них. Він зачаровує мене… самим собою. Здається, це так кажуть? Я піду на це ідіотське… побачення. А там що буде!»

А Патрік злив мене просто, бо всі мене злили.

«Він мене злить просто зі всіма за компанію! ...То може взагалі не йти? Може, ну його це «побачення»? Я що — нервую?  Я що — здрейфлю? Хто? Я? Та нізащо!»

 

***
 

Я швиденько прийняла душ, і наче трохи заспокоїлася, бо вода завжди діяла на мене добре. Пішла до кімнати, по дорозі вирішивши, що розберуся з усім потім... Коли «потім» — це я ще не визначила.

Дівчата про щось говорили, але, коли я увійшла, одразу ж замовкли.

— Про мене пліткуєте? — усміхнулася криво.

— Взагалі, ні, — знизала плечима Бетті. — А маємо?

— Хочеш сказати, що тобі все одно...? — я затнулася. Всередині знов прикидався гнів.

Бетті запитливо дивилася на мене, моргаючи віями.

«Невже не зрозуміла?»

— І на душі кішки не шкребуть? Ніскільочки? — підняла я брову.

— Ні. А ти взагалі про що? — незрозуміло запитала білявка.

Її розгублений тон мені не сподобався, але я зрозуміла, що ця розмова зайде в глухий кут, і потрібно змінювати русло, бо я вибухну... і наслідки будуть страшні… Тому глибоко зітхнула, трохи заспокоюючись, потім спитала:

— Ебба, що це було на Тренуванні? Що за маячню ти несла про те, що бачила… чи вірніше передбачала… результат… е… безглуздої… е… дружньої допомоги у порятунку Тіса?

Ебба пирснула, але ми з Бетті уважно дивилися на неї.

«О, Бетті теж заінтригована...»

— Не знаю, як це пояснити... — мала замислилась. — Я побачила… е… картинку десь у себе в голові… — вона тицьнула пальцем собі у скроню. — Ну, так, картинку... — закрила та відразу розплющила очі. — Ми стоїмо один на одного з хлопцями… А потім цього нового Тренера й «міс Піґґі»… і… сигнал про закінчення Тренування… і вигук полегшення… Якось так.

Ми з Бетті переглянулись.

«Що за маячня?»

— А що на рахунок незабутнього вечора Рікі? — раптом несподівано весело запитала Бетті.

Ебба якось дивно мовчала. Тоді блондинка вирішила продовжити:

— Ти сказала, що на неї чекає... незабутній вечір, — вона закотила очі та пирснула. — Ти теж щось… е… побачила з цього приводу?

Я не зводила з Ебби очей, вона обережно кивнула. Я насторожилася.

«Дідько! Що ж вона там побачила?»

— Чи дійсно хочеш, щоб я це розповіла? — вигукнула насторожено Ебба та зиркнула на білявку.

— Ой, та киньте ви! Зі мною все добре! Я вже зрозуміла, що це пов'язано з Редом, бо не дура ж. І щоб ви обидві знали, він справді мені як… друг… як другий Кейл… — вона почергово подивилася спочатку на мене, потім на Еббу. — І мені теж цікаво, між іншим!  Тим більше це ще не сталося... І як це Ред може влаштувати тобі незабутній... — на цьому слові Бетті ледь стрималася, щоб не розсміятися, — ...вечір... — і хитро посміхнулася.

Ебба подивилася на мене, я знизала плечима. Тоді мала тяжко зітхнула... і раптом її очі стали скляними, наче вона дивилася крізь мене, а потім відчутно сказала:

— Бачу дерева... Це... Оранжерея...

«Чорт!  Я й справді збиралася в... »

— ... Хлопець стоїть близько до тебе. Не бачу ваших обличь, але знаю, що ти посміхаєшся. Тобі трохи страшно, але водночас відчуваєш щось ще... Я не розумію... Але це гарне почуття, сильне... — монотонно буботіла мала.

Ми з Бетті переглянулись. Я проковтнула.

— Потім він кладе тобі руку на талію і... обіймає... — Ебба замовкла, і я насторожилася.

Мала пару секунд мовчала, потім видихнула:

— Ви танцюєте!

Я з нерозумінням дивилася на неї:

— Як танцюємо? — мій мозок не міг це переварити, адже я нічим подібним ніколи не займалася.

— Думаю, це вальс, — сказала Ебба вже своїм звичайним голосом і посміхнулася.