Читати книгу - "Загадка чаклунського імені, Vasyl Shyrman"

“Ось так-так,” подумав я, відчуваючи, що вона може жартувати, але її серйозний погляд змусив мене знову замислитись. Міс Літел Рейсеч дивилася на мене так, ніби перевіряла на міцність, і мурашки пробігли по моїй спині — спочатку вгору, а потім знову вниз.

Вона справді виглядала суворо: зелені штани вільного крою, чоботи на низьких підборах, блузка кольору хакі, кардиган, що нагадував маскувальний халат, та мініатюрний капелюшок, схожий на малорозмірну каску. Обличчя без косметики, вуха не проколоті, а ніс витягнутий на худому обличчі, як указка, спрямована на тактичну карту. Очі — це щось! Два блискучі кулемети, які пронизували наскрізь, а голос, злегка прокурений, грубуватий, наче кожне слово — це команда лежати.

Тут у нашу розмову втрутився містер Герман Пірнет, який спостерігав за цим дійством, як азартний гравець, з усмішкою на обличчі, але з неупередженим поглядом. Це була така собі американська посмішка з жовтими зубами від цигарок.

Це був чоловік середнього віку, можливо, трохи старший, але це швидше відчувалося, ніж бачилось. Він був одягнений у класичний стиль — спорт, дача, ресторан: джинси, біла футболка і кросівки. Через футболку проглядалися м'язи, та я вгадав, що він навряд чи хвалився цим, скоріше, як я зараз, відчував це внутрішньо.

Люсі Дабс періодично кидала погляд на Германа, наче на статую в грецькому музеї, трохи зніяковіло, намагаючись дивитися вище за пояс. “Міг би вийти непоганий дует,” — подумав я, ловлячи погоджувальний погляд Люсі. Здавалося, вона читала мої думки, адже моя Бестер, часто говорила: "Тебе зчитувати можна без особливих здібностей, твоє обличчя висловлює твої думки".

— Друзі, — почав пафосно містер Герман Пірнет. — Вибачте, але всі ті регалії, які назвав наш друг містер Прісман, мені здаються надто пишномовними. А ви впевнені, що перед вами сидять світила науки? Це не хитрощі нашого друга Прісмана?

Усі голосно вибухнули сміхом і кімнату наповнив різноманітний хор веселощів. Сміх, як джин у пляшці, раптом вирвався назовні. Ми не могли прийти до тями, сміючись до сліз протягом кількох хвилин. У кімнату вбіг стурбований Венор, який, зрозумівши, що сталося, також заразився сміхом і вискочив у коридор, щоби розсмішити інших. Містер Прісман мене розіграв за допомогою своїх друзів. Це розрядило напружену обстановку наукового гуртка під назвою “Клуб окультиста”.

Коли всі заспокоїлися, витираючи сльози від сміху, Герман постукав по склянці з віскі, що, невідомо звідки, з'явилася в його руках, закликаючи всіх до спокою.

— У мене тост, — сказав Герман, піднімаючи склянку вгору. — Бофіне! Ви дуже хороший письменник, особисто я прочитав усі ваші видані книги: “Руни: шлях додому”, “Кастанеда очима мага” і “Пробудження відьми”. Я тут, бо впевнений, що ваша нова книга “Прикладна магія” порадує нас не менше. Коли Прісман запропонував мені взяти участь в експерименті, я з радістю погодився, адже ці спілкування будуть корисні для всіх нас, сподіваюся, й для вас також. Це честь для нас брати участь у такому чудовому проєкті. Ми всі цікавимося магією та окультизмом, і кожен з нас у своїй галузі намагатиметься вам допомогти. Дякуємо вам за цей чудовий вечір!

Мені сунули склянку в руки. Мабуть, Венор якось непомітно приготував випивку, і всі ми підняли її вгору, одноголосно сказавши: "Нехай буде так!"

Ми ще довго розмовляли, але вже без фамільярності, називаючи один одного на ім'я. Я підписав підсунуті мені книги кожному учаснику зустрічі з побажаннями. Містер Прісман зателефонував мені і запитав, як пройшла зустріч. Я назвав його “хитрим шахраєм”, на що він відповів, що завжди радий мені допомогти. Ми спілкувалися, як старі друзі, яких давно не бачили; це справді був чудовий вечір, особливо на контрасті з початком зустрічі.

Природно, я не напивався, як ви подумали, адже планував за три години дістатися до моєї Бестер. Зателефонувавши їй, я повідомив, що їду додому, і суперечливе "може вже пізно, і ти переночуєш в готелі, а вранці приїдеш додому" само собою програло "обережно їдь додому, я на тебе чекаю" і природно, перемогло.

Джимні везла мене додому, весело урчачи, освітлюючи темну дорогу. Миготливі вогники й дерева, що потрапляли у світло фар, зливались у тумані нічного пейзажу, немов позначаючи край дороги. Думки про зустріч не покидали мене і я розмірковував про яскравий приклад, як символічно чаклунське ім'я сьогодні піднесло урок.

Представивши всіх учасників зустрічі, як наукові світила, я створив у своїй уяві картину, яка повністю змінилася після викриття розіграшу. Одне й те саме ім'я з доданими регаліями створило ілюзію. Мабуть, суть чаклунського імені викликає подібну ілюзію в умах людей, які ставляться до цього занадто серйозно.

Той факт, що найімовірніше чаклунське ім'я, це, скоріше, наше згадування минулого життя, минулого втілення, став мені зрозумілим на прикладі тих, з ким я мав честь сьогодні познайомитися. Вони порушили у мені почуття, що я їх знаю. Подвійне відчуття, що ті, хто мене оточують, можливо, є моїми минулими втіленнями. Всесвіт, немов показує нам і нагадує: подивися на тих, хто довкола тебе, адже це ти, лише в різних життях. Це справді те, про що варто подумати.

Допустимо, це може бути…

Кінець