Читати книгу - "Перехресниця Долі, Рія Вайсен"

— Арніка, — тихо видавила дівчина, не в силах відірвати очей від шматків на бруківці, коли губи Антаїра торкнулись тильної сторони її долоні. Як добре, що вона утрималась від обіду в таверні.

— Радий знайомству. Скажіть-но, Арніко, — він схилився нижче й її обдало металевим запахом крові, — що могла зробити звичайна смертна дівчина, щоб за її головою послали одразу трьох шукачів?

Індгарт напружився. Він не зводив погляду з вампіра, в руці знову з’явилося лезо.

— Не напружуйся так, мій друже, — не повертаючись до ельфа, відповів Антаїр. — Це лише риторичне запитання. Відповідати на нього не обов’язково. Я розумію, що настільки сильно порушити Кодекс студентка Академії, яка навіть не є вампіром, не могла.

Він відступив на крок, сірі очі дивились з не прикритою цікавістю. Повисла незручна пауза. Лише звуки головної вулиці й крики воронів, що прилетіли на падаль, розбивали тишу.

— Що ж, — ніби підсумовуючи, цокнув язиком Антаїр, — я вас мабуть проведу.

— А…

— Тут приберуться, — відмахнувся вампір й пішов першим. Арніці з Індгартом не залишалося нічого, як піти слідом.

Щойно вони минули ворота Академії перед ними матеріалізувались крижані букви: “Чекаю в своєму кабінеті, обох!” Знизу додався ще один напис: “Раднику Антаїре, стосовно Вашого питання з Вами поговорить професор Роланд. Він має більше досвіду в цій сфері ніж я”. Ректор знав про їх вилазку.