Читати книгу - "Сталевий Щур іде до армії, Гаррі Гаррісон"

Від вигляду невенкеблійських грошей в офіціанта спалахнули очі; він ухопив їх із дрожем у пальцях і шанобливо поніс геть. За них я отримав велику пригорщу арґансів; ясна річ, мене ошукали, та я однаково радісно побіг геть. І забіг до першої на шляху крамниці із виставленим біля входу одягом. Мовою есперанто тут розмовляли кепсько, але достатньо, щоб я зміг прикупити якісь мішкуваті штани та плащ, а також плетений кошик, аби прилаштувати в ньому торбу з грішми. Почуваючись у безпеці, принаймні наразі, я побрів углиб міста. Пройшов жвавими вулицями до ринку, а там придбав крислатий шкіряний капелюх із барвистим пером. Мало-помалу я роздобув іще одягу та врешті-решт убрався по-новому, викинувши кошик із в’язничним одягом і надійно сховавши гроші в елегантній наплічній сумці. Тоді вже темніло, і я остаточно загубився.

А ще стривожився за Бібс. Я зробив усе, що міг, аби подбати про її безпеку, віддалити її від себе та свого злочину. Чи цього досить? Я швидко відчув провину й потребу зв’язатися з дівчиною. Легше сказати, ніж зробити. Спершу треба знайти будівлю Ліги, свій єдиний орієнтир, а вже звідти повертатися.

Коли я знайшов її, вже були сутінки, а ще я дуже, дуже втомився. Однак вибору не мав: мусив продовжувати. Подався тим шляхом, яким проїхав кінний транспорт із Бібс і її полонителями; знайшов ріг вулиці, на якому ми з нього вийшли. Звідти мені було досить легко дістатися до ресторану, в якому ми поїли, а тоді розвалитися на стільці, зітхнувши з полегшенням. Тепер я міг лише сподіватися, що вона запам’ятала цей заклад і додумається сюди прийти. Я зняв капелюха, і мою шию обгорнула гаряча стрічка болю.

— Зрадник, — просичав мені на вухо голос Бібс, тим часом як я булькав і безладно махав руками, неспроможний ні до чого дотягтися. Невже настав кінець?..

Мало не настав. Коли я вже поринав у несвідомий стан, біль зменшився, а відрізок дроту впав мені на коліна. Я потер зболену шию, з якої цебеніла кров, а Бібс відсунула один стілець і сіла за стіл. Вона оцінила вагу моєї заплічної сумки, а тоді зазирнула до неї. У Бібс було підбите око й кілька синців довкола рота.

— Я б могла тебе вбити, — сказала вона. — Така була сердита, так і збиралася вчинити. Але побачивши, що ти приніс гроші, я зрозуміла, що це був твій план і ти прийшов сюди на зустріч зі мною. Та позаяк мене добряче обробили, мені здавалося, що я мушу відповісти тобі тим самим. Замовлю трохи вина.

— План... — прохрипів я, а тоді кашлянув. — Вирубив тебе, щоб вони подумали, ніби ти непричетна до пограбування.

— Це спрацювало — інакше мене б тут не було. Вони мене трохи погамселили, а тоді всі як один побігли за тобою. Я в тій колотнечі рушила назирці за ними. Просто поблукала, до сутінків не потрапляючи нікому на очі. Я тебе ненавиділа. В мене не було грошей, не було нічого. Крім оцього синця під оком. Тобі пощастило, що я не задушила тебе.

— Дякую, — відповів я, а тоді одним махом видудлив пів-кухля вина, щойно офіціант поставив його переді мною. — Це було єдине, що я міг зробити. Поки ти розмовляла зі стариганем, я оглянув систему оборони. Прорватися крізь неї було неможливо. Та позаяк ми вже були всередині, я втямив, що є чималий шанс вибратися. Тому й забрав гроші.

— Неймовірно. Міг би сказати мені.

— Це було нереально. Вивести тебе з ладу, аби залишити непричетною, — єдине, що спало мені на думку. Вибач, але воно спрацювало.

Пропустивши монети крізь пальці, Бібс, як не дивно, всміхнулася.

— Джиммі, хлопчику мій, ти маєш рацію. Така велика здобич варта кількох синців. А тепер рушаймо. Ти перевдягнувся, і я мушу зробити те саме.

— Тоді до найкращого остелу в місті.

— На гарячу ванну та справжню їжу. Згода!

Остел був масивною будівлею, схованою за високими стінами. Від центрального подвір’я розходились апартаменти, і ми зайняли найкращі з них, якщо те, як тамтешня обслуга кланялася й потирала руки, щось означало. Вино було охолоджене й найкраще на моїй пам’яті. Я вештався кімнатами з килимами та смакував смаженими закусками, поданими до вина, тим часом як Бібс булькала та хлюпалася в басейні зовсім поруч. Кінець кінцем вона, загорнена в рушник, вийшла, сяючи здоров’ям і буркочучи від голоду. У цьому закладі не було такої дурні, як їдальні чи ресторани. Слуги приносили їжу на латунних тацях, а ми об’їдалися. Коли вони прибрали недоїдки, я різко посунув засув у зовнішніх дверях і налив у кришталевий келих Бібс іще вина.

— Оце так життя, — сказала вона.

— Точно. — Я розвалився на подушках навпроти неї. — Ось посплю добре вночі та й знову почуватимуся людиною.

Бібс відкинулася на спинку дивана й поглянула на мене, прикривши очі. Ну, одне око в неї справді було прикрите, а друге, у яке її вдарили, — повністю заплющене. Вона хитнула головою й усміхнулася.

— Ти знову став іншим, Джиммі. Ще дитина, далебі, та все ж однозначно переможець. Ти пережив Спіовенте, а це нелегко. Вирубив отих двох копів, а тоді виступив проти всіх головорізів гоґа — і не постраждав.

— Просто пощастило, — відповів я. Похвала мені сподобалася, а оте зауваження про дитину — ні.

— Сумніваюсь. А ще ти врятував мою шкуру. Вирвав мене з рук закону та вкрав досить бабок, аби забрати з цієї планети. Я б хотіла тобі подякувати.

— Та не треба, справді. Допоможи мені знайти Гарса — і ми квити. — Я підвівся та позіхнув. — Я хочу запитати тебе про нього, але це може потерпіти до ранку. Мені треба поспати.

Вона знову всміхнулася.

— Але ж, Джиме, я сказала тобі, що хотіла б подякувати. По-своєму.

Чи випадково з неї трохи сповз рушник, коли вона відкинулася назад? Ні, не випадково. Те, що під ним вона приголомшливо гола, теж виявилося невипадковим. Бібс, попри синець під оком, була страшенно, страшенно привабливою дівчиною. Що робити в такій ситуації?

Тільки не розповідати іншим. Вибачте. Це особиста справа двох дорослих людей, якою вони зайнялися з обопільної згоди. Щирої згоди. Перепрошую, та я завершу цей день і вставлю в цей текст пробіл на позначення того,