Читати книгу - "Поезії, що не ввійшли до збірок (1900-1916), Франко І. Я."
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
А ти, не бачачи її ні спереду, ні ззаду,
Стерегтимеш її, як мого винограду.
А ти, хромий, що так мене тяженько укривдив,
Свій зиск над панську користь полюбив,-
Чи много ти на моїм винограді заробив?»
Хромець
Шість гривен, пане мій.
Пан
За сю тяжку провину
Сліпцеві дай із того половину.
Хромець
За поміч взяв її він в ту ж годину.
Пан
А, так? То ти з ним зразу й поділився?
Хромець
Та ні, се сам він із купцем згодився,
Мені ж три гривни дав за те, що я трудився.
Пан
А, так? Се збільшує іще твою провину.
Де ті три гривни?
Хромець
(кладе на стіл)
Ось вони.
Пан
У сю ж годину
Віддай сліпцеві й другу половину!
Тебе ж за те, що ти у своїй злобі
Так провинивсь, по своїй уподобі
Довіку я задержую при собі.
А виклад сеї притчі? Вибачайте!
До власних діл і змагань прикладайте
І як вам випаде, так викладайте.
Розпочато (перших 8 строф) у Криворівні д[ня] 11-12 вересня 1913, решту дописано у д[ні] 8-9 січня 1914.
ПРИТЧА ПРО КОЛЕСО
В Єгипті в давнину - не вадить теє знати -
Жив цар преславний, сильний і багатий,-
Сезострісом його я буду називати.
Той цар так загордів могутністю своєю,
Що їздить на коні, ані ходить землею
Не захотів, пиха ж його оповила змією.
Велів собі віз золотий зробити,
Камінням дорогим його приоздобити,
Та в упряж коней він не захотів гнобити.
Царів і королів, що мав в полоні много,
Він по черзі велів впрягать до воза свого,
Коли мав їхати до місця де святого.
А був він на язик проречистий, вимовний,
І часто, їдучи, пихи та злості повний,
Він пік царів-рабів, хто чим йому виновний.
Раз якось, їдучи в храм бога Сонця - Ра,
Завважив він, що віз набік все допира,
Немов при молодій йде в парі кляч стара.
І бачить, з тих один, що віз його тягли,
Понуривсь, мов чогось шукає на земли,
А потім озирнувсь, куди колеса йшли.
«Се що таке? - його Сезостріс запитав.-
Чи думаєш, що вже рабом буть перестав?
Чи, може, б з нагоди до втеки скористав?»
«Ні, царю,- мовив той,- свій стан я добре знаю,
Пільги не надіюсь і втеки не бажаю,
А ось на колесо уважно поглядаю.
Як правильно воно змайстроване! Дивись!
Кождіська часть його, що на вершку колись
Була, незмінно йде за нашим рухом вниз».
«Та се звичайна річ, не першина мені»,-
Сезостріс відповів.- «А нам же хіба ні?
Тепер ось ми внизу, а ти на вершині».
Ще раз на колесо уважно глянув цар,
І був йому немов якийсь від бога дар:
Царів-рабів звільнив, взяв у свої палати,
А в віз свій повелів лиш мулів запрягати.
Писано д[ня] 17 вересня 1914.
НЕ АЛЕГОРІЯ
Застрекотало в дерева вершині,
Якийсь там звірик мав гніздо в дуплі;
Підстерегли його дві хижії пташині,
На нього дружно кинулись у млі.
Він шарпнувся, їх крила злопотіли,
Та кігті міцно впились йому в тіло,
Всі троє враз униз вони злетіли;
Шуліки зараз принялись за діло.
Без крику, гладко постулявши крила,
Мов раді, що перемогла їх сила,
Швиденько дзьобають у нього очі.
Оце мені приснилось сеї ночі.
Писано 22 падолиста 1914.
ВІЙСЬКО ТІНЕЙ
ВОЄННА ПРИГОДА З р. 1167
Пішов Володар Глібович
На Полоцьк воювати;
Пішов Всеслав Василькович
Із мужами полоцькими
Супроти нього стати.
Володар же, дізнавшися,
Що виступа Всеслав,
Не дав йому зладнатися,
Із силами зібратися
Полкам його не дав.
Зненацька вдаривши на них,
Багато їх побив,
Ще більше у полон побрав,
І села їх палив та драв,
Шкід много їм робив.
Всеслав же скоро зміркував,
Що справа дуже кепська,
Що міг, дружини позбирав
І рушив до Вітебська,
В Давида Ростиславича
Він помочі благав.
Всеслав у Полоцьк увійшов,
Грізним тим полочанам
Присяг і хрест поцілував,
Що буде берегти їх прав
І буде добрим паном.
Та скоро запевнив себе,
Що з ними певна справа,
Він рушив на Вітебськ проти
Давида та Всеслава,
Щоб з ними до кінця дійти.
Прийшовши над ріку, що край
Вітебська обливає,
Став визивать до бою їх,
Але Давид, немов на сміх,
На бій не виступає.
Ріка - глубінь, мостів нема,
Перебрести нікуди.
«Чому Давид на бій не йде?» -
«Від брата помочі він жде»,-
Місцеві кажуть люди.
Був у Давида брат Роман,
І був він князь Смоленський,-
Його то звали і смольнян,
Не спішачи до бою й ран,
Давид чекав день-денський.
Аж раз опівночі було
Страшне, велике диво:
Від вечора ревло, гуло,
Гриміло, й блискало, й мело,
Аж раптом стихло живо.
Ряд за рядом, ряд за рядом,
Мов хвилі над рікою,
Помалу, мов з важким трудом,
На конях військо йде ладом
Над корчами й над осокою.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поезії, що не ввійшли до збірок (1900-1916), Франко І. Я.», після закриття браузера.