Читати книгу - "Морочист, Оскар Бласт"

- По-перше, я не знаю, про кого ти говориш, - ще раз повторив я, скосивши очі на червону пляму сукні в тридешці. – По-друге, якщо ти питаєш про жінку, яка сьогодні в мене ночувала, то це зовсім не, як ти там сказав? Кі? Це зовсім не... твоя Кі! Це була дівчина на одну ніч. Вона вже пішла. Я зняв її у веселому закладі Бальбуза. Знаєш такого? На розі вулиць Кароліни Жовнір і Гетьманської. Можеш подзвонити й спитати в старого!

Справа в тому, що я там справді був цієї ночі і справді зняв дівчину. Вона лишилася сама у номері, отримавши достатньо грошей, щоб тримати язик за зубами. Бо сам я перебував цієї ночі в зовсім іншому місці. Жанна іноді виручає мене, коли вкрай потрібно зникнути, але й наче не зникати. Досвідчена повія давно співпрацює зі мною, ще з тих самих пір, як я втратив з нею цноту в чотирнадцять і вона взяла наді мною шефство. Я тоді притягнув їй величезну суму грошей, жінка спочатку злякалася, але була мудра й хитра. Гроші поклала на рахунок, а мене з тих пір почала чомусь... жаліти. Частою її фразою була така: «Не все в житті купується грошима, хлопче. Колись ти зрозумієш, що гроші – ніщо! Набагато більше – це люди, які тобі дорогі». При тому, що вона була дуже самотня.

Бритоголовий кивнув напарнику, той, блукаючи по кімнаті й розглядаючи мої ґаджети, почав уточняти про Бальбуза. Тим часом бритоголовий прошипів мені, мабуть, щоб не чув його напарник:

- Дівчина належить Гречуку. Краще скажи одразу, де вона. Корпорація не зачепить тебе, якщо не нариватимешся!

Я мало не присвиснув. Гречуку?! Великий бос великої корпорації, яких у «Смарагді» було дві. Інша належала його конкурентові і рідному братові в одному флаконі – Самійленкові. Вони взяли прізвища батька й матері відповідно, коли розсварилися у сиву давнину й почали вести бізнес окремо. Займалися всім, в тому числі й незаконними оборудками. Дивно, але ШІ їх не чіпав. Мабуть, у світі, який він придумав, конкуренція була однією з рушійних сил прогресу, але набула дещо специфічного забарвлення. Брат пішов на брата. І в прямому, й образному значенні. Бо «Гречук і Ко» воювали зі «Самійленко і Ко» вже багато років, і не лише на словах, але й на ділі: збройні сутички, корпоративне шпигунство, різного типу шантаж, диверсії... У великих босів все йшло в хід, аби переплюнути конкурента й отримати більший зиск. Але навіщо їм ця дивна дівчина, котра навіть імені свого не пам’ятає?

- Гм, - спитав я глибокодумно, дивлячись максимально чесними очима на бритоголового. – Ти хочеш сказати, що я можу скласти конкуренцію самому Гречуку? Не сміши мене. Думаю, якщо ви шукаєте його дівчину, то вона повинна бути в якомусь елітному нічному клубі, чи десь у розважальних районах для багатих діточок багатих татусів!

Бритоголовий гмикнув також. А його довгокосий напарник гукнув з ванної кімнати, куди якраз заглянув:

- Хлопці перевірили Бальбуза. Так. Він там був. До ранку. Але ж додому приїхав з дівчиною! Камери показують, що то все-таки Кі!

- Ти збрехав, протягнув бритоголовий. – Зараз отримаєш трохи по пиці, а потім поговоримо знову.

Він смикнув мене за руку, підтягуючи ближче за кайданку, якою я був до нього причеплений. Навіть руку підняв для удару.

Але раптом пролунав вибух біля вхідних дверей. Напевно, хтось дуже хотів до мене в гості, але не міг їх відкрити. Тому пробив стіну. Підірвав її, точніше кажучи. Я ж казав, що до мене можна увійти лише пробивши стану! Бо двері – надміцні.

Все сталося дуже швидко. Миттєво. До кімнати повалив дим. Вбігли троє хлопців у протигазових плівках на обличчях. І мої попередні «гості» впали, як підкошені, під упливом сонного газу. Моя кисть смикнулася, бритоголовий, так і не встигнувши вдарити мене, гепнувся поряд. Рука повисла на моїй на кайданках.

На мене такий газ не діяв – спеціальні фільтри плюс передбачені нейтралізатори в обличчі почали свою роботу. Але я теж вирішив зробити вигляд, що зомлів. Так більше дізнаюся, що й до чого. Не сподобалася мені ця тусня в моєму хаузі...

Хлопці, що зіпсували мені стіну, почали перемовлятися.

- Нас випередили! Я казав, треба швидше, - гукнув один, напевно, розглядаючи фізіономію довгокосого. – Це Клей, далекий родич Гречука! Я його знаю, він плейдає в вірті з Пуглом! Ми за ним спостерігаємо. Вони теж стали на слід...

- Він ще тут, - промовив хтось дуже близько. – Встигли. Але дівчини ніде немає...

Я відчув, як мою руку смикають, а потім відчув легку печію в зап’ястку: незнайомець, мабуть, зняв кайданки з моєї руки нівеліром.

- Забирай його і го звідси! Розберемося в офісі, – прикрикнув третій від дверей. – Скоро нагрянуть кібербратчики!

Той, хто стояв близько, схопив мене за руку, хотів, очевидно, підняти й понести геть, або потягнути по підлозі, що вірогідніше, але мені вже набридла ця метушня в моїй хаті! Я, нарешті, прокусив емаль в зубі й натиснув на стрімпачок, який випробовував лише раз, коли тестував систему.

Що ж, я морочист, і морочити все навколо – моє і хобі, і талант, і покликання...