Читати книгу - "Про любов для дітей, Ангеліна Кріхелі"

Одягнений з недбалою витонченістю Кощій граційно переступив з одного світу в інший, скориставшись полотном. Плавно приземлився на підлогу, немов полотно розташовувалося не на високому мольберті. Повернувся до полотна, галантно простягаючи руку Язі. Вона з цікавістю озирнулася, перекинула через плече золоту косу і сміливо зробила крок до Надійчиної кімнати. Прискіпливо оглянула Кощія, з любов'ю та ніжністю стерла пальцем з його щоки залишки зеленої фарби. Він у відповідь поцілував внутрішню частину її долоні, затримуючи руку коханої біля своєї щоки. І тільки тоді вони повернулися до людей і Горинича, що завмерли в кімнаті.

«Ну ось, знову обійматися почнуть», — подумки пробурчав Горинич із добродушною усмішкою, і на серці йому стало тепло. Пройшло так мало і одночасно так багато зим, а вони, як і раніше, з трепетом насолоджувалися вистражданим щастям, намагаючись не залишатися надовго один без одного. Він радів їхньому коханню. Але десь глибоко всередині Змія підточувало бажання й самому поділити подібні почуття з прекрасною драконицею, яка ніяк не зустрічалася на його шляху. 

Коли одного разу він у серцях поскаржився Язі, вона зазначила у відповідь, що для того, щоб зустріти свою половину, треба піти з чужого шляху і стати на власний. Крім того, необхідно бути готовим ділитися всім, що є насамперед у серці та душі, порівну з тим, хто розділить твій шлях. А не лише чекати, що тобі віддадуть свою половину. 

Ділитися всім, що має, Горинич був готовий. Адже ділився він усім, що так любить, з Ягою та Кощієм. Яга на це тільки загадково посміхалася, відповідаючи, що це зовсім інакше. Що для кожного кохання в серці людей і Горинича є своя уявна поличка.

— Як це «кожного кохання»? — здивувався тоді Горинич. — Кохання ж одне. У мене його багато, аж через край виливається. Я ж великий, значить, і серце у мене велике, і кохання багато!

Любити Горинич і справді умів, віддаючи себе без залишку, розчинятись у тих, хто йому дорогий. Яга почала терпляче пояснювати йому, що «через край виливається» безумовне кохання — агапе. Потрібно прислухатися до свого серця, і тоді він навчиться розрізняти, зможе уникнути помилок, які завдають болю. І зробити ті помилки, без яких ніколи не зможе подорослішати його душа. Горинич розумів лише половину з того, що вона говорила, але від її слів усередині в нього ставало так тепло й радісно. Йому було так приємно слухати її, милуватися нею — мудрими очима, в яких легко потонути, гарним волоссям із вплетеними в них квітами. Це він нарвав їх зранку на улюбленому лузі. І був безмежно щасливий, коли Яга заради нього відклала своє заняття, щоб з усмішкою, сяючою добротою, вплести їх у свою косу. На той момент Гориничу здавалося, що весь світ усміхається і щасливий так само, як і він. Йому хотілося зробити так, щоб смуток всього його світу та всіх інших світів розвіявся, і в душі кожного стало так само світло. 

Згадуючи це і відчуваючи ніжність, що переповнювала його, він зрозумів, що таке агапе.

Але Яга не зупинилася на цьому, заявивши, що таке кохання є в кожному серці. Просто все частіше і все більше живих істот співають йому колискову, присипляючи до часу. Але варто з'явитися будь-якому іншому коханню, як агапе тут же прокидається, часом мимовільно, немов квіти навесні. І таке порівняння було йому добре зрозуміле.

— Любов буває до друзів, — продовжувала мовити Яга, — ім'я їй — філія.

Горинич закивав усіма головами. Він багатий, у нього цілих три найкращі на світі друга: Кощій, Яга і Надія. А що ще потрібно для щастя?

— Є ще любов сторге, — сказала вона, підшукуючи слова для пояснення. — Це любов до своєї родини.

— Значить, я люблю тебе з Кощієм двічі? — радісно вигукнув Горинич. Йому хотілося любити їх ще більше, але він не знав, як. — Ні, навіть тричі! — він замислився. — Але як же ви примудряєтеся лежати відразу на трьох моїх поличках?

Яга розсміялася і обняла по-дитячому відкритого Горинича. І він знову відчув, як усередині розливається тепло, від якого сяють очі.

— Для кожної любові в житті є своя людина. Ми не можемо бути на всіх твоїх «поличках» одночасно. Просто поки що ми бережемо їх для інших. Але коли настане час їм з'явитися, ми звільнимо їх, і ти станеш щасливішим.

Горинич стривожено стрепенувся:

— Як це? Куди ви підете? Як я без вас можу бути щасливим?

І мудра Яга почала пояснювати Гориничу, який усівся на траву, що іноді доля проводить генеральне прибирання на полицях, змітаючи старий пил, щоб розставити нові книги.

— Все зживає себе, — з гіркою усмішкою на вустах говорила вона, обіймаючи друга. — Але з одних старих речей можна зробити інші, продовживши їм життя. А з деяких зробити нічого вже не можна.

— Чому не можна? — щиро здивувався Горинич. — Ми їх зіпсували?

— Ти — молодець, Горинич, зазирнув усередину, — захопилася Яга. — Ми їх зіпсували, пошматували, зносили, не цінували. У цьому і є суть кохання...

— У дбайливості? — уточнив Горинич, автоматично перебираючи в руках-крилах її волосся і гладячи Ягу по голові.

Яга кивнула головою. Він мав унікальну здатність ніколи не закривати своє серце і тому бачив глибше інших, бачив світ серцем.

— Але щоб полюбити інших, треба полюбити спершу себе. Ця любов зветься філатія.

— Я не хочу ставати, як Озерний Цар! — обурився Горинич і навіть перестав перебирати волосся Яги.