Читати книгу - "N.A.S.T.R.O.M.A., Yevhenii Nahornyi"

Ніка вирішила, що настав час запитати у Фірліс. Вона хотіла дізнатися більше — чи є ще хтось, хто схожий на неї, хто може розповісти більше про цей світ, про те, чому все змінилося, і чи є інші, хто пережив ці зміни.

— Фірліс, — тихо сказала Ніка, стоячи перед тваринкою, — чи можеш ти показати мені дорогу до тих, хто схожий на мене? Я готова йти.

Тваринка поглянула на неї, і Ніка відчула, як Фірліс оцінює її готовність. Багато часу вони провели разом, і хоча Ніка не завжди розуміла, що саме Фірліс намагається сказати, вона відчувала, що тваринка не просто слідує своїм інстинктам, а й намагається зробити більше — вести її до чогось важливого.

Фірліс кілька секунд стояла нерухомо, а потім почала рухатися. Вона пішла перша, крокуючи через лісову галявину, що починала оживати після зимового холоду. Ніка, прихопивши рюкзак, слідувала за нею. Шлях був важким, але з кожним кроком вона відчувала, що наближається до чогось важливого.

Вони йшли через ліс, який тепер наповнювався зеленим життям. Повітря було свіжим, і навіть запахи були іншими — вони наповнювали простір, приносячи відчуття нового початку. Ніка дивилася на Фірліс, яка впевнено вела її через місця, що раніше здавалися неприступними, і вона відчувала, як ця тваринка стає її проводирем у світі, де все змінюється.

Після кількох годин подорожі ліс почав змінюватися. Схоже, вони наближалися до якоїсь особливої місцевості. Дорога ставала все складнішою, але Ніка не зупинялася. Кожен новий крок був важливим. Вона помітила, як Фірліс іноді озиралася, зупиняючись на хвилину, аби переконатися, що Ніка не заблукала.

Поступово вони опинилися на узбережжі великої річки, де води, що нагрівалися сонцем, почали вигравати на світлі. Це було одне з тих місць, де природа була в повному розквіті, і тут Ніка помітила, що Фірліс вже не просто веде її — вона намагається передати їй щось важливе. Тваринка підняла хвіст, ніби вказуючи на відкрите місце попереду.

Ніка зрозуміла, що це не просто місце для відпочинку, це була точка, де її шлях, можливо, мав перетнутися з чимось новим. Вона підійшла до місця, на яке вказувала Фірліс, і побачила дивну конструкцію, побудовану з природних матеріалів — будинки, схожі на хижі, але дещо інші, ніби створені в гармонії з лісом.

— Це... це може бути те, що я шукаю, — подумала Ніка, розуміючи, що саме тут, можливо, вона зустріне тих, хто схожий на неї.

Фірліс обережно підійшла до однієї з хаток і зупинилася, обертаючись до Ніки. Вона вклала свої лапи в землю, як би передаючи сигнал. Ніка не могла сказати точно, але вона відчула, що вони стоять на порозі чогось важливого.”