Читати книгу - "Чорний агат: Втрачена спадкоємиця , Ірина Кузьменко "

Міст Патона — це металевий суцільнозварний міст. З правого берега споруду оточують пропілеї доричного ордера, з лівого — дві колони заввишки двадцяти метрів. І міст був перекритий мисливцями з двох сторін. Перевернуті машини стояли обабіч. Гроза не вщухала, і здавалося, що вся її сила була зосереджена навколо мосту. Блискавиця вдарялася об води Дніпра, і тим самим поширювався струм по водоймі на відстань до двох кілометрів. Це видовище заворожувало й лякало одночасно. Видовище, від якого подих перехоплювало.

— Я бачу бабусю! — через ширму дощу Мирослава розгледіла Далію.

Дем озирнувся й, притиснувши до себе дівчину, через кілька секунд поцілував її верхівку й промовив:

— Йди до неї!                                                                                                                                 

— А як ж ти? — нахмурилася. — Дем’яне, я зможу захистити тебе!

— Моя мила та тендітна принцесо, це я повинен захищати тебе! —   всміхнувся. — Йди, у мене є план!

Мирослава стиснула руку Дем’яна й кивнула.

Дем’ян, провівши поглядом Мирославу, зітхнув і, натягнувши на голову капюшон, знову озирнувся. Від ударів блискавиці темрява на кілька секунд розвіювалася й Дем розгледів на мосту зв’язаних дагратіонців. Проливний дощ приховав Дем’яна, і він, непомітно для мисливців і демонів мотулу, переліз через перила й, тримаючись за них, почав пересуватися. Блискавиця знову вдарила у воду, і він, зупинившись, поглянув донизу.

— Ну супер, — пробурмотів Дем і продовжив свій рух.

Почувши скрегіт, знову зупинився. Прислуховуючись до звуків, крізь щільну дощову завісу, в останню секунду побачив демона мотулу. Тримаючись за поручень однієї рукою, іншою миттєво схопив демона за горлянку та, скинувши його з мосту, продовжив надалі рух, добираючись до іншої сторони мосту.

Доки Дем’ян продовжував втілювати свій небезпечний маневр задля порятунку дагратіонців, Мирослава підійшла до Далії.  

— Будь готовою відкрити портал! — поглянувши на онуку, промовила.

Мирослава кивнула. Напруга зростала з кожною секундою, і гуркіт грому відгукувався в її серці.

— Корнеліє, як ти і бажала, ми прийшли! — крикнула Далія і, взявши за руку Міру, стиснула долоню.

— Я вас чекаю, сестричко! — вигукнула Корнелія.

Вони впевнено попрямували до середи мосту й зупинилися. Міра, побачивши матір, Корнелію, яка тримала клинок біля її горла, Гідеона й зв’язаного  Крістофера, який був на колінах. Поряд із ним ширяли гидкі й мерзенні демони мотулу. Мирослава зробила крок. Далія, схопивши її за руку, зупинилася. Інші дагратіонці були прив’язані до поручнів на мосту.

— Не давай волю емоціям! — промовила Далія.

— Ну нарешті наша родина зібралася! — вигукнула Корнелія.

— Корнеліє, ти тримаєш лезо біля горла племінниці! — Далія зробила крок. — Наскільки твоя душа гнила! І ти впевнена у своїй маніакальній правоті!

— Даліє, нарешті визнай, що ти програла! — гнівно викрикнула Корнелія.

— Можеш ще кілька хвилин потішитися своєю перемогою, сестро!

Мирослава не розуміла, чому бабуся була такою спокійною. Адже сама дівчина натомість відчувала, як її тіло було напружено й страх за життя мами й дагратіонців був настільки сильним, що здавалося, ніби вона падає в безодню. Почувши скрегіт, Міра оглянулася. До них навкарачки повільно наближався демон мотулу. Його очі світилися в темряві, а тіло було викривлене й покрите шкарлупою. На голові стирчали два роги, і він зовсім поряд із Мірою, вдаривши хвостом, розтулив пащу. Далія, не озираючись, змахнула рукою, і демон мотулу, відплигнувши від них, заричав. Крізь шум дощу та грому почулися голоси. Вони долинали звідусіль і ніби ставали відлунням грози.

Корнелія, міцно тримаючи клинок за руків’я, також все почула. Далія всміхнулася й склала руки на грудях. Тим часом Київські відьми, перебуваючи на Лисій Горі, читали закляття ведаті. Закляття проти чорної магії.

Дем’ян, звільнивши деяких дагратіонців, які були прив’язані до поручнів, ринувся в бійню з мисливцями, а звільнені воїни з демонами мотулу. Корнелія заверещала й стиснула руків’я клинка.

— Хочеш вбити мене, тітонько? Так, давай, вбивай! Чого чекаєш? — викрикнула Вікторія.

— Цей клинок призначений не для тебе! — злісно промовила Корнелія.

Вікторія, мигцем поглянувши на Крістофера, який вже зняв окови й також ринувся в бійню, заплющила очі. Блискавиця вдарила поряд із ними, і Корнелія, оглянувшись, злісно закричала:

— Гідеоне! Вбий спадкоємця!

Чоловік, кивнувши, дістав меч і відступив на кілька кроків.

— Відкривай портал і переміщай нас всіх на Замкову гору! — закричала Далія.

Мирослава в той момент навіть і не думала, що, сотворивши портал, може силою думки перемісти всіх в інше місце. Гроза, яка вирувала довкола, стала її потоком сили. Піднявши руки на рівні грудей, дівчина почала створювати сріблясто-чорну енергію, яка хвилею накривала всіх присутніх на мосту. Блискавиця, вдаряючи об міст, знищувала демонів мотулу. Частина мисливців втекли. Київські відьми закляттям ведаті частково блокували чорну магію Корнелії. Міра бачила, ніби в сповільненій зйомці, що до неї біжить Дем’ян. Бачила, як Гідеон замахнувся мечем на коханого, утім, різко розвернувшись, вдарив у бік відьми. Корнелія закричала й, впавши додолу, загорланила: