Читати книгу - "Чорний агат: Втрачена спадкоємиця , Ірина Кузьменко "

— Гідеоне, ти ще заплатиш за свою зраду!

Міра бачила, як Вікторія впала додолу й Корнелія, створивши енергетичну кулю, кинула її в матір, однак вчасно з’явився Крістофер й закрив собою Вікторію. Мирослава, заплющивши очі й відчуваючи всю міць енергетичного потоку, також відчула на вустах присмак крові. Її тіло перебувало в агонії. По щоках потекли сльози від болю. Відбувся сильний поштовх. Міст затрусився. Громовиця з потужною силою вдарялася на небі. Відчувши дотик до руки, розплющила очі. Поряд із нею стояв Дем’ян. Мирослава, захитавши головою, скривилася від болю.

— Я не можу! Я слабка!

— Ти все зможеш, Мирославо! — до неї підійшла Далія. — Ти моя онука! Ти Еліас-Карнел!

Бабуся допомогла направити силу чорного агату, і всі, хто перебував на мосту, враз перемістилися на Замкову гору.

Дем’ян під час переміщення обхопив Мирославу за талію і, коли вони всі опинилися на Замковій горі, він, поклавши долоню на її потилицю, поцілував у верхівку. Дем відчував, як Міра тремтіла, і, погладжуючи її спину, намагався заспокоїти. Піднявши голову, побачив, що чорні хмари почали зникати й на заміну їм на небі з’явилася яскрава веселка, яка своїми променями ніби окутала гору.

— Де мама? — розплющивши очі, прошепотіла Міра.

Дем’ян оглянувся й побачив, як до них бігла Вікторія.

— Міро! — почувши голос матері, дівчина оглянулася.

Вікторія, підбігши до доньки, присіла поряд і міцно обійняла. Дем оглянувся й, побачивши, як дагратіонці оточують мисливців та вбивають залишки демонів мотулу, піднявся.  

— Ну що ж, хитро все задумали! — шкутильгаючи й тримаючись за бік, гнівно промовила Корнелія, і Дем’ян став перед Мірою і Вікторією.

— Не поспішай так, сестричко! — промовила Далія, і Корнелія, оглянувшись, впала на вологу землю.

Далія, тримаючи в руках клинок демонів Моракс, посміхнулася. Позаду неї стояв Гідеон. Дагратіонці, розібравшись із мисливцями, усипили їх магією та, вбивши мотулу, наблизилися й стали в коло. Крістофер, підійшовши до Міри й Вікторії, присів поряд із ними й обійняв. Гідеон, мигцем поглянувши на брата, опустив голову.  

— Гідеон зрадник! — зашипіла Корнелія. — Кляті Київські відьми заблокували мою силу. Треба було їх знищити всіх, коли була можливість.

Далія хмикнула й, зробивши крок, промовила:

— Так, він дійсно зрадив тебе, сестро, після того, як ти появилася в цьому світі. Прибіг до мене, як поранений пес. Але ти така була упевнена у своїй силі, що не помітила це! Він із під твого носа викрав клинок демонів Моракс, я магічно змінила його форму. Але ти й тут не відчула різницю. Єдиний клинок у світі, який може забрати будь-яку магію, викрадений тобою, Корнеліє, у демонів Моракс, зараз у моїх руках.

Корнелія, зрозумівши, що Гідеон поранив її саме клинком демонів, зашипіла, ніби змія.

Дем’ян хмикнув і, закотивши очі, промовив:

— Зрадив один раз, зрадить і ще раз!

— Його долю будеш вирішувати лише ти, Дем’яне! — поглянувши на Дема, сказала Далія.

Міра, Вікторія і Крістофер округлили очі від здивування й переглянулися. Мирослава, піднявшись, підійшла до Дем’яна й обійняла його. Дагратіонці стояли мовчки й лише час від часу також переглядалися. Вони всі чекали рішення Дем’яна. Утім, спочатку слово взяла Далія:

— Я не змогла зупинити тебе в нашому світі, Корнеліє. Це моя помилка. Я не змогла врозумити Вікторію, коли зрозуміла, що вона закохалася у відьмака, який переслідує свої мотиви. Це також моя помилка. Я змушувала нас тікати світ заочі від дагратіонців, але вони стали нашими союзниками. Всі мої помилки привели нас до цього моменту.

— І тепер, дивлячись на мене, Даліє, ти зловтішаєшся? — хмикнула Корнелія. — Ти обманула мене. Я без магії. Стікаю кров’ю. Так що можеш прикінчити мене в будь-який момент.

— Твоє божевілля затьмарює твій розум, сестро! — захитала головою Далія. — Ми повернемося разом у наш світ! І я залікую твої рани. А кров’ю не стечеш, не хвилюйся так.

Вікторія, скинувши руки Крістофера з плеча, ахнула й підійшла до матері.

— Тобто разом? — нахмурилася.

— Бабусю, ти не повинна це робити! — заперечила Міра.

Далія журно всміхнулася й промовила:

— Повинна! Попереду мене чекає ще не один бій. Істинна спадкоємиця ще не народилася. І прийде час, коли вона об’єднає два королівства.

Міра вигнула брови й поглянула на Дем’яна. Дем, всміхнувшись, поцілував дівчину в щоку.

— І ваша зустріч також не випадкова! — Далія підійшла до Міри й Дем’яна.   Взявши їх за руки, підморгнула й додала: — Добре, що я це вчасно зрозуміла та не наробила ще більше помилок.

Міра, зітхнувши, обійняла бабусю. Вона намагалася стримати сльози, утім… попри її бажання, вони все одно потекли по щоках.

— Ти ще повинна виконати останнє моє прохання, — серйозним тоном сказала Далія і витерла сльози зі щік онуки. — У Кеймарті тебе будуть чекати. Дехто з відьом та відьмаків хочуть повернутися в Андервуд. Для них це дуже важливо. Для мене також.

Мирослава, не маючи сил щось сказати, кивнула. Сльози душили її, і вона, відвернувшись, припала до грудей Дем’яна.