Читати книгу - "#Галябезголови"

Льоня підсів до худого, коли той сіпався перед комп’ютером і тихо вив, бо не мав і копійки, аби продовжити гру.

— Можу прокредитувати, — сказав.

— Я грошима кредити не віддаю, — нахабно відповів Льоні худий. — Можу відпрацювати.

— Підходить, — кивнув Льоня.

Деталі обговорили на вулиці біля клубу.

— Дві? — здивувався худий. — Ні! За дві — я пас! Вибач, але дві — то не ціна.

— А ти знаєш ціни?

— Думаєш, ти перший у клуб із такою пропозицією приходиш? — зухвало збрехав худий, та брехня спрацювала.

— Дві — аванс! — змушений був сказати Льоня. — Після того як виконаєш роботу, отримаєш іще дві. Згоден?

— Давай аванс! — відповів худий.

Бакси отримав разом зі старим «ТТ», фотографією Андрія Івановича Чорнобая, його автівки, інформацією про чоловіка і адреси, за якими він може перебувати, а також допотопним мобільним. Натомість Льоня відібрав у чоловіка паспорт, перевірив за ним місце проживання такого собі Івана Микитовича Половинка, 1980 року народження, розлученого і бездітного, що теж порадувало Бурсака.

— Тиждень тобі на розвідки, — сказав найманцю. — Не більше! Потім виконуєш роботу і отримуєш залишок гонорару. І пам’ятай! За тобою не тільки Торба слідкуватиме, а й мої люди! Навіть не намагайся зіскочити!

Худий абсолютно серйозно відповів, що більше за гроші цінує свою репутацію і дорожить своєю порядністю, і цілком задоволений такою відповіддю Льоня попхався в офіс нардепа, аби доповісти про майже зроблену роботу.

— Тримайте його! — крикнув Гашинський бодігардам, коли помічник увійшов до його кабінету.

Двоє дужих кабанів ухопили красунчика, а той геть нічого не розумів, горланив, як різаний:

— Шефе, що сталося?! Шефе?!

— Ах ти ж, падло! Паскудний дебіл! Покидьок! Я тебе зубами загризу, суко! — отоді-то Льоня і побачив, як депутатські оченята стають цвяхами.

— За що?! За що?! — волав.

— А ти не знаєш?! Де мої гроші, козел! Де мої гроші?!

— Та звідки я знаю?!

— А звідки твої «пальчики» на речах того козла, який кейс украв, теж не знаєш?! Дружок твій? Ти його підговорив кейс украсти?! Кажи, паскудо!

Льоня б ні за яких умов не витримав і хвилини катувань, розколовся б, як горіх. Та у народного депутата Гашинського від люті впала планка: вхопив малахітову важку попільничку, та як дасть помічникові по маківці! Льоня і відрубався. Гашинського це не зупинило. Наказав бодігардам відволокти Льоню до таємної кімнати, і поки тягнули — бив! І як затягнули — бив! Ногами непритомного. Ребра переламав. Ногу. Обидві руки… Внутрішні органи і голова теж не лишилися неушкодженими. Живим Льоня Бурсак лишився тільки тому, що увірвалися правоохоронці і Гашинського затримали.

Не знав того, та інтуїція не підвела. І хоч бульйон смачно пахнув, а їсти хотілося так сильно, наче тиждень голодував, спробував ворухнутися не для того, аби дотягнутися до тумбочки, де стояла миска з їжею. «Бігти! — верещали перелякані думки. — Бігти!» Не мав сумніву: Гашинський трохи охолов, вирішив його підлікувати, щоби більше не бруднити депутатських рук об помічника, а передати Льоню професіоналам, які виб’ють з красунчика правду!

— Правду… — прошепотів і ледь стримав сльози.

Згадав, як думка заволодіти кейсом з майже мільйоном вперше прийшла йому в голову пів року тому, як ретельно вираховував деталі, підшукував людину, якій можна довіритися. Як під час відпустки у Пхукеті познайомився з молдаванином Димитру, який уже кілька років жив у Таїланді, підробляв аніматором у дорогих готелях, мріяв створити власну спортивну школу і сім’ю з коханим мужчиною.

— Те, що треба! — вразився красунчик.

Без зусиль закохав у себе емоційного Димитру: молдаванин уже через тиждень зізнався Льоні у коханні. От тоді Льоня і розповів Димитру про кейс, який може зробити їхнє спільне життя не тільки щасливим, а й багатим. Закоханий Димитру погодився без роздумів, за свій рахунок прилетів з Таїланду до Кишинева. Звідти під чужим іменем в’їхав до України, зупинився в орендованій квартирі на околиці Києва, тиждень купався у любові свого коханого Льоні і ретельно готувався до найвідповідальнішого кроку у своєму житті. Підбадьорював Льоню: мовляв, усе пройде як по маслу, коханий! Примірював сонцезахисні окуляри, які подарував йому красунчик: як я тобі?! Тільки одне його засмучувало: що доведеться бити коханого у щелепу. Та тепер, коли все лишилося у минулому, Льоня усвідомив, що прокололися вони з Димитру не тільки у тому, що молдаванин геть несильно вдарив Льоню біля «Белли». Виявляється, Льонині відбитки пальців знайшли на речах Димитру, а Льоня був певен, що не існує жодної ниточки, яка може пов’язати його з Димитру. Та тепер усе те не мало жодного значення.

— Все було марно? — прошепотів. — Димитру загинув. Гроші зникли…

Аж застогнав, бо все тьмяніло і переходило до розряду другорядного у порівнянні з усвідомленням того, що у геніальний Льонин план таємничим чином втрутився хтось третій! Убив коханця, поцупив Льонине багатство. І Льоні тепер взагалі не до матеріальних цінностей! Льоні б живим лишитися!

— Я щось придумаю! Придумаю! — забелькотів. — Я зумію переконати Гашинського в тому, що я ні в чому не винуватий! Зможу! — затявся. У красунчика Льоні Бурсака несподівано з’явився додатковий стимул вижити. Коли він переконає Гашинського у своїй повній відданості депутатові, от після того Льоня Бурсак помре, але дізнається: хто спаскудив геніальний план, який мав назавжди змінити його життя!

Знову спробував ворухнутися — ніяк. «Хоч би Гашинський сьогодні не прийшов! Хоч би не прийшов! — просив усіх всесильних. — Маю ще подумати… Придумати! Врятуватися… Обдурити його! Всіх!»

Ніби у відповідь на Льонині волання, двері раптом тихо рипнули. Красунчик скосував очі у бік дверей, та під гострим кутом силует людини, що саме входила до палати, розплився. Льоня задихнувся від страху і заплющив очі.

Фелікс Аскольдович Жадкін правильно інтерпретував поведінку синього від побоїв Льоні. «Боїться до усцячки! — констатував подумки. — То добре!» Кілька секунд без емоцій роздивлявся синці і садна на тілі депутатського помічника, загіпсовані руки, ногу…

— Жити хочеш? — спитав врешті, дивлячись у закриті Льонині очі.

Льоня смикнувся і розплющив очі.

— Дуже, — признався.

— Добре, — кивнув полковник. —