Читати книгу - "Наближення. Наркотики і сп'яніння, Ернст Юнгер"

Як майстерно поглинаються всі ці фігури і як небезпечно вони виглядають, збуджуючи спогади й пристрасті, прагнучи відродити колишню єдність.

Жертвопринесення диму. Тлумачення його з давніх-давен належало провісникам майбутнього. Я описав цю нитку в іншому контексті й пізніше ще хочу повернутися до цього.

Попіл сиплеться донизу в той час, коли ми спостерігаємо за грою, знову й знову привертаючи увагу до того чи того завитка, який видався особливо майстерним. Ми були в high spirit[487]: збуджені.

«Піднесеність» — це той стан, який насичує простір. Він спирається не на «збільшення простору», а на «сам тільки простір»; це означає, що порожнеча росте. Не лише неважливе відходить убік, але й майже все те, що здавалося нам важливим. Піднесено, безпричинно радісно підтанцьовуємо ми вранці, збігаючи сходами донизу, після глибокого сну, який стирав відокремленості. Піднесеною буде зала перед тим, як почнеться танець. Лише тонка стіна, лиш подих відділяє нас від реального світу.

Ми підходимо до вікна на вулицю і дивимося на посаджений там газон. З часом він став досконалим, так ніби там порався китайський садівник. Якісь майстри не лише створили велику картину, але навіть приділили увагу найменшим деталям; може, вони мали на службі цілу армію мурах, яку спрямували до всіх травинок і билинок. І все це була ще доволі груба робота порівняння з приборкувачем потужних потоків світла, що безперервно струмує.

І ось усе затихло; найкращий садівник — той, чия робота залишається непоміченою. Він прагне зробити світ картиною. Аж тут зупиняється й час. Ми давно вже не чули з вулиці жодного звуку.

Напевне, ми довго розглядали той газон та насолоджувалися тишею, аж поки потомилися та прилягли, щоб поринути в короткий сон. Потім було бургундське, яке господар дому довів на кухні до кімнатної температури. Ми «приземлилися»; піднесений настрій залишився.

То була коротка подорож, а проте від неї залишилося трохи більше, ніж спогад про швидкоплинну візію. І це важливо. У цьому випадку то була підвищена чутливість, яка тривала тижнями й місяцями, можливо, зберігалася триваліший час, а разом із нею загострилася сила судження. Мені це йшло на користь під час розглядання картин та витворів архітектури, тобто насамперед у питаннях стилю. Ця здатність, подібно до «абсолютного слуху», не завжди є благодійною.

З перспективи «простору» це пояснюється тим, що ми наближаємося до растру, а отже, стаємо чутливими до відхилень у його проекціях, як-от у творах мистецтва. Математичні фігури не можуть ображати наших почуттів, це пов'язано з тим, що в них растр проектується різкіше — наприклад, точка в колі або тонка структура матерії в кристалі. Все це перебуває поза межами естетичного порядку рангів, не має з ними нічого спільного. Так, художник остерігатиметься вносити у свої картини фігури, які з погляду геометрії є цілком досконалими. Винятком є рама. Тут навіть необхідні точні розміри.

У кожній картині треба чітко розрізняти те, що може додати до неї техніка, й те, що від неї вислизає — чого вона неспроможна досягти.

Таке питання можна ставити до кожного будинку, кожного витвору архітектури, воно вказує на відгалуження, що було раніше. Бо інакше навіть равликові хатки, ба навіть глобігерини[488] виглядали б зовсім інакше. Нероздільне відображається у формах.

А тепер перейдімо до особистого. Критичний настрій зростає, коли ми входимо у маловартісніші або відкинуті пласти реальності. На комфортабельному пароплаві ми насолоджуємося прямолінійним рухом. Обслуговування було настільки бездоганним, що руху ми майже не помічали. П'ять стюартів намагалися вгадати всі наші бажання; шеф обслуговування наглядав за ними та гармонізував їхню діяльність.

У тропіках ми мали пересісти на інший пароплав. Тут також нічого не можна було закинути щодо нашого обслуговування. Проте жодного порівняння з попереднім пароплавом; там ми спізнали оптимум сервісу.

І все це питання стилю. Той спосіб, у який ми годуємо наші п'ять органів чуття та нашу свідомість, не виводить нас за межі наближення, хоча тут близькість має менше значення, ніж прямолінійність погляду, який раніше називали «вірою». Перекоси можливі на будь-якому рівні.

Образ комфортабельного пароплава здатний створити хибне враження, що наближення можна досягти через підвищення рангового порядку або через витонченість. Справедливим буде, скоріш, протилежне. На вищих рівнях, віддалених від растру, зростає також небезпека перекосу, а отже, зростають труднощі у збереженні рівноваги: балансування вимагає спритності, як під час танців на тросі. Такого важко навчитися, хіба що через покоління — через спадковість.

Прийняти правильне рішення, діяти справедливо, дійти правильного висновку — підіймаючись угору, все це робити дедалі складніше. Тут варто згадати цитату з Матвія 19.23: «Поправді кажу вам, що багатому трудно ввійти в Царство Небесне[489]». Цей розділ загалом є доволі повчальним щодо зведення етичних питань до суто структурних форм. Вірш 8: «(…) спочатку ж так не було», — тоді не було й розгалуженого багатства. Таким чином, кожна спроба поєднати владу й справедливість, владу й дух спрямована на відновлення.

Серцевинні волокна нероздільного тягнуться крізь різноманітне. «Хліб» надає столуванню багатих і бідних свій сенс, стає синонімом кожного дару, ба навіть сакраментом. Так само і «слово» проходить через усі мови.

Якщо говорити про враження від ЛСД як від транспортного засобу, то мушу сказати, що цей транспорт не виїздив за межі переддвір'їв, які були, щоправда, оздоблені з надзвичайним смаком, тож я мусив здобути досвід, який би це підтвердив. Ось як усе було; я почав оцю мексиканську частину досвіду з найприємнішого. Не відкидаю відточення естетичної сили судження, проте вона не робить приємнішим перебування в суспільстві, націленому виключно на економічно-динамічний розвиток. Тут легше просуватися вперед, якщо маєш грубу шкіру.

Очевидно, Альберт Гофманн мав рацію щодо того, що доза була заслабкою. Ми неодноразово домовлялися про другу спробу, востаннє в грудні — двічі нам завадив