Читати книгу - "Наближення. Наркотики і сп'яніння, Ернст Юнгер"

Хай там як, але навіть перша спроба була доволі повчальною — насамперед тим, що вона різкіше розділила й оживила різні якості. Існує різниця: сприймає людина самі лише властивості чи якості: у другому випадку я бачу не лише предмет, але також його «заряд». Світ залишається тим самим, а все ж таки сприйняття може стати вирішальним щодо того, стане хтось художником чи фарбувальником. І жодні заняття тут не допоможуть. Проте ініціація могла б викликати благоговіння перед таємницею світла й барв.

Предмети, які звільнилися від звичних властивостей та набули інших якостей, ми бачимо також у сновидіннях. Світ стає двоїстим. Речі досі мають приблизно ті самі знайомі обриси, але вже жодного рангу чи імені; водночас вони набувають сили. Ніч заряджає їх. Коли вони стають ще сильнішими, то полишають царство сновидінь і прориваються до нових граней дійсності.

Це досягання середнього наближення: коли світ швидше затоплюється припливом буття. Якщо ми підемо далі за межі якостей, сновидінь, героїв, богів, то зростатиме небезпека. Виграш може стати невимовним — це також означає ще й те, що його неможливо повідомити іншим. А проте, якщо «побувати там один раз», то це може змінити людину, але для неї зміни залишуться прихованими, не проникнуть у буття свідомості.

Усе це стосується тяжких хвороб, дуже глибоких станів сп'яніння, епілептичних нападів, за якими може слідувати проблиск воскресіння. У митця — це зміна стилю. Існує не тільки оргазм запліднення, але й оргазм творення. Тут наближається нероздільний світ. Повертаються великі засновники — з печер Мекки, затінку фігового дерева, Синайської пустелі.

Психонавти

Ще раз хочу повернутися до візії синьої нитки. Як уже було сказано, описати її я намагався й раніше — а саме в короткому оповіданні «Відвідини острова Ґоденгольм». Ось цитата про предмет розмови:

«Шварценберґ запалив ароматичну паличку, як то він часом робив, аби очистити повітря. Синя нитка піднялася вгору. Мольтнер спершу спостерігав за нею з подивом, а потім із захопленням, так ніби його очі набули нової сили. В ньому розкривалися ігри цього запашного диму, який здіймався вгору струнким пагоном, а потім розгалужувався витонченою кроною. Здавалося, ніби той пагін створила його уява — блідий привид морської лілеї на глибинах, які майже не здригалися від ударів прибою. Час справді діяв; він робив борозни, закручувався у спіралі, в кільця, так ніби уявні монети швидко штабелювалися в стосики. Розмаїття простору виявлялося мережею волокон, нервів, які напинали нескінченну кількість ниток і розкривалися вгорі.

Аж тут візію зачепив подув повітря й ніжно обернув її навколо своєї осі, як танцівницю. Мольтнер здивовано скрикнув. Промені й ґратки дивовижної квітки вигиналися на нових рівнях, на нових полях. Міріади молекул підкорялися гармонії. Тут більше не діяли закони під покривом зовнішньої подоби; матерія була настільки делікатна й невагома, що відкрито їх віддзеркалювала. Все це було так просто й неминуче. З матерії виступали числа, розміри і ваги. Вони відкидали покрови. Жодна богиня не могла заявити про себе посвяченому сміливіше й вільніше. Піраміди зі своєю вагою не могли досягти подібного одкровення. То був піфагорійський блиск.

Тут, у ритмі мінливих фігур, стало ясно, що відчуває дослідник, коли виходить за межі свого поля, — це як помах крил у безодні. Але гарніше. Піднесеніше».

Ось такий уривок про ініціацію. Повторення тут допускається, оскільки воно описує враження, які є типовими для цієї стадії наближення. До таких вражень належить також те, що блакитна барва стає інтенсивнішою. На це слід також звертати увагу в емпіричному світі.

Не лише з часу пробудження національної самосвідомості, але й у рамках світового революційного руху подибуємо прояви деяких прихильностей до певних кольорів. Перевагою червоного є те, що поза політичними порядками він сприймається як барва чистої стихії, виявляючись у вогні пожеж і вулканів, але насамперед у крові. На противагу цьому білі лілеї Бурбонів або пізніше барви чорно- та коричневосорочників не змогли утвердитися. Хай там як, але червоний колір нагадує пульсацію крові, що циркулює через серце і залежить від постійного руху. Червону барву показують у боротьбі, особливо у громадянській війні.

Натомість синій колір є барвою духу та вищих єдностей, досяжних тільки через нього. Це як барва космічних та планетарних просторів, зокрема й тих просторів, що впорядковуються духом, який тріумфує над пристрастями. Там не існує ненависті.

Ось і все, варте уваги щодо прояву синього як символу. І хоча символи обирають, але цьому передує попередній глибинний вибір. Гадаю, ви погодитеся з тим, що з цієї перспективи цілком справедливо, що синє і срібне є символічними барвами аеронавтики.

Коли певні враження ми називаємо типовими, то виходимо з того, що на них претендує не лише один індивід і що вони поділяються іншими.

Потік синього світла провіщає наближення. Ця з'ява є доволі типовою; вона розсіюється в індивідуальному сприйнятті. Так сталося, що цими днями я одержав приватну публікацію «Доленосна руна в оракулі, сновидінні і трансі» (Арбен-Прес, Арбон, 1969). Тут подано записи Рудольфа Ґельпке[490] про сходження «астронавта др. Ервіна Єкле до каменя на Райні» (2–3 грудня 1966 року).

Цитую звідти до теми:

19:00 Прийом (0,2 мг ЛСД).

20:45 Почувається «легше».

20:55 Помітне зростання дії. Інтенсивність синього (дим ароматичних паличок, тіні в кімнаті).

«Ще легше».

21:10 Барви: надалі «синій відтінок». Акустика без змін (до ударів годинника на вежі: «досі провінційне містечко»).

21:15 «Зображення стіни набуває третього виміру».

20:20 «Можу уявити собі, що так тримається на поверхні води водяна лілея на своєму стеблі. Мій улюблений афоризм: найбільша любов — це речевість, ще краще латиною: AMOR MAXIMUM AMOR REI (EST): початкові літери дають: «amare».

21:35 На вулиці шум мотора. «Так, навіть мотор погоджується (…) Ґельпке, де це ви ширяєте?»

21:50