Читати книгу - "Чорний агат: Втрачена спадкоємиця , Ірина Кузьменко "

Міра й Христина сиділи в кав’ярні. Запах шоколаду, насичений аромат горіхів, спецій зводив із розуму, і не можливо було утриматися від запашної кави та смачних круасанів. Зробивши замовлення, Христина склала руки на грудях і, поглянувши на Міру, промовила:

— Ну, а тепер розповідай про все, що тебе гнітить!

Мирослава не знала, як словами можна передати всі емоції та почуття, які накопилися за весь цей час. Пройшло лише кілька днів, як бабуся повернулася в Андервуд, і Міра не могла приховати, що вже дуже сильно сумує за нею. Дівчата почали розмовляли про все, що трапилося за останні кілька місяців. Дагратіонці продовжували полювати на залишки демонів мотулу в місті та на мисливців. А Київські відьми, застосовуючи знання, які передала їм Далія, нейтралізували чорну магію в одержимих.

— Мама поринула в роботу, і я її майже не бачу, — із сумом додала Міра. — Також я повинна виконати прохання бабусі й відвідати Кеймарт.

— І коли ви збираєтеся відлетіти? — запитала Христя.

— Завтра. І потрібно ще зібрати речі, — надпиши каву, Міра поглянула на подругу й запитала: — Досить про мене. Скажи краще, як твої справи з Тарасом?

Христина наморщила чоло й знизала плечима.

— Останній раз, коли я його бачила на Лисій горі, він сказав, говорю дослівно: «Тепер ти від мене не втечеш». Я і не тікаю, утім, — Христя розвела руками, — я вже не бачила його кілька днів. І здається, нові проблеми з університетом будуть не лише в нас.

— Зате між вами більше немає ніяких заборон. Ти дізналася правду, і тепер лише ви можете вирішити свої стосунки без втручання будь-кого з родини.

— І таргани в моїй голові нашіптують, що я вже пропаща. І закохуватися в Тараса не варто. А серце натомість танцює танго. І як так жити? — розвела руками Христя.

— Закохуватися в нього не варто! — кивнула Міра, і Христя від її слів попнулася кавою. Мирослава, засміявшись, подала серветку й додала: — Утім, подруго, навіщо мучити себе, якщо твоє серденько вже належить вовченяті.

Христина захитала головою і, витерши вуста, промовила:

— Ну, по-перше, Тарас не вовченя. Хоча, як подумаю про вовків, ще й досі відчуваю страх, але зараз не про це.

— А по-друге, прийми ці почуття! Впевнена, що в Тараса була причина, чому він не приходив в університет і не був поряд із тобою.

— От коли наступного разу його зустріну, то скажу йому про все, що відчуваю! — впевнено промовила Христя й від своїх же слів розсміялася.

— Я вірю в тебе, подруго! — кивнула Міра.

— Однак причину його відсутності ми, на жаль, знаємо! — зітхнула Христя, і вираз її обличчя враз змінився. Вона засмучено додала: — Бета Корнілова старшого в місті. І хтозна, що в того вигнанця в голові.

У кав’ярню зайшла Леся. Мирослава, побачивши дівчину, кивнула Христі. Христина, оглянувшись, махнула дівчині рукою. Леся, схиливши голову, повільно підійшла до них.

— Я прийшла вибачитися, — тихо сказала Леся.

Міра й Христя переглянулися. Христинка запропонувала дівчині присісти поряд, і Леся, знизавши плечима, вагалася, утім, через кілька хвилин зрештою присіла.

— Лесю, тобі немає за що вибачатися! — сказала Міра. — Хто повинен вибачитися перед тобою, Микитою та іншими відьмами й перевертнями, яких отруїла Корнелія, так це моя родина.

— Таємниця твоєї родини залишиться назавжди таємницею в надприродному світі, — сказала Леся. — Ми всі стали заручниками обставин.

— Бабуся сказала, що ти попрохала її зв’язати свою магію, — промовила Христя. — Як ти себе почуваєш?

— Совість мені говорить, що я зробила все вірно. І я не жалію, — кивнула Леся. — Мої батьки втекли. Добре, що хоча б у мене є дах над головою і гроші, які вони не забрали. Надалі буду влаштовувати своє життя, але без магії.

— Скажу про себе, я не готова прощатися з магією. Я тільки почала розуміти свою силу та її можливості. Магія вогню ніби відкрила мені друге дихання, — промовила Христина. — Утім, Лесю, якщо ти відчуваєш, що зробила все вірно й готова прийняти нову себе, то успіху тобі.

— У будь-якому випадку, якщо тобі потрібна буде наша допомога, ми будемо поряд. Можеш звертатися! — додала Міра.

— Дякую, дівчата! Мені зараз дійсно не легко. Утім, я не буду скаржитися. Скільки того життя, щоб жити в постійному відчаї.

Коли Леся пішла, дівчата, допивши смачну й запашну каву та доївши круасани з полуничною начинкою, вийшли на вулицю. На дворі почався дрібний дощ, і Христя дістала із сумки парасольку.

— Міро, будь ласка, попрохай свою маму, щоб менше було дощу та грози! — здригнулася від холодних крапель. — Ще й зачіску зараз зіпсую!

Мирослава засміялася й промовила:

— Мама тут ні до чого. Так що нічим допомогти не зможу!

Побачивши автомобіль Дем’яна, який зупинився неподалік кав’ярні, Міра запропонувала Христі підвезти її.

— Я краще все ж таки пройдуся під дощем! Хоча б якась буде романтика в моєму житті! — хмикнула Христя.

Мирослава обійняла Христинку й посмішила до автівки. Христина викрикнула їй вслід: