Читати книгу - "Шпиталь, Олексій Михайлович Волков"

І вони взялися до справи. Знайшли журналістку Ольгу, щоб розкрутити скандал у пресі, простимулювали Рябоконя до активніших дій для вашого зміщення з посади. Виявляється, на Рябоконя Замрига намагався перевести стрілки, заявивши, що той вкрав ще один примірник архітектурного проекту, що зберігався у лікарняному архіві і який конче потрібний для порівняння з привезеним зі Штатів. Натякав, що, можливо, Рябоконь і знайшов скарби. Їм довелося натиснути на Рябоконя. Пам'ятаєте, як він побитий ходив? А після цього хтось вам подзвонив і призначив зустріч уночі нібито з приводу смерті Замриги. Мер на той час вже був мертвий, а наляканий Рябокінь розмірковував, на кого б це перекласти. Вирішив на вас. Тому зателефонував від вашого імені тим хлопцям і зацікавив паперами, а від їхнього імені — вам, зацікавивши Замригою. Втім, це сталося вже згодом, ми надто забігли наперед. Ще раніше, коли Замрига був живий, хлопці зрозуміли, що скарби знайдені без них і самі вони тепер остаточно пошилися в дурні. Їм зірвало дах. От тут і почалися справжні неприємності у нашого мера, такі серйозні, що довелося дружину терміново за кордон відправляти, а самому в реанімації з фіктивним інфарктом ховатися. Ви ж не заперечите, що так і було? Через це і вигаданий інфаркт на справжній перетворився.

— Звідки такі дані? — похмуро запитав головлікар, зиркнувши спідлоба на Дольного.

— Дані достовірні, — завірив той. — Ті, хто тут зібрався, вже не мають секретів одне від одного. Ми знайшли жінку, людину, котру довго і безуспішно розшукував ваш друг Валігура. Ту, яка телефонувала до Замриги уночі за десять хвилин до його смерті. І знаємо тепер, про що вони говорили. Звісно, це лише між нами. Ніхто з присутніх не підтвердить цього, якщо питатиме слідчий, майте на увазі. Так ось, ця людина повторила слово у слово все, що сказала тоді мерові. І стався казус. Слова ці мали вигляд конкретної погрози через ситуацію з вашим кабінетом та зниклими паперами, хоч малося на увазі зовсім інше. Трапляється і таке.

Фразу, написану на аркуші паперу, показали Костогризу, пояснюючи слово за словом, як могло статися, що набула вона для мера зовсім інакшого змісту.

— От і вийшло, що наляканий чиновник, почувши це, отримав смертельний серцевий напад. До речі, холера — також справа рук заїжджих гастролерів. Вони так і не попустили Рябоконя, на якого покладали надії, як на майбутнього головного лікаря. Виконала ж усе Лада, яку Рябокінь обіцяв улаштувати на роботу.

— Гаразд, — розважливо промовив головний. — Припустімо, і мені дещо відомо про нездоровий інтерес деяких третіх осіб до проектної документації. Тільки у чому все-таки суть? Навіщо вона їм? Ви можете конкретно пояснити?

— Так, — ствердно кивнув Лужний. — Ми вже казали вам, саме тоді, коли здійснювалася остання добудова, Замрига очолив будівельну фірму. Вона й здійснювала роботи. Таким чином при проведенні робіт він виконував функції архітектора і виконроба одночасно, тобто мав змогу як планувати на папері, так і вказувати працівникам, що і де робити. Внаслідок подібної організації робіт він дістав змогу обставити деякі моменти будівництва так, як було вигідно йому особисто, і не звітуватися ні перед ким, адже Богуш не заглиблювався у деталі і оцінював роботи лише з точки зору наступної експлуатації приміщень. Робітники ж, навпаки, щось тямили у кладці та фундаментах, проте не здатні були охопити масштабу та кінцевого результату. Про двох аферистів узагалі не йдеться. Замрига від початку до кінця залишався єдиним, хто бачив загальну картину. Розібравшись зі старими кресленнями, що не зовсім відповідали дійсності, він, як ми вважаємо, визначив місце, де можуть бути заховані цінності, і потайки від подільників, під наглядом яких перебував увесь час, підготував шлях, щоб згодом їх вилучити, коли ті, розчаровані невдачею, заберуться геть. Та перешкодив цим геніальним задумам ваш попередник, заявивши, що тут буде приймальня головного лікаря. Таким чином реалізація планів Замриги відклалася на невизначений термін. І йому довелося сховати усю документацію бодай для того, щоб до неї не дісталися інші, адже для компетентної людини там існує підказка. Єдиним примірником архітектурних планів, якого так і не сягнули руки Замриги, був той, що лежав у лікарняному архіві. І сталося це з тієї причини, що Рябокінь поцупив його раніше.

— Усе? — спокійно запитав Костогриз, знову підводячись.

— Ні, — знову встряг Журбенко. — Є ще одна обставина, яка мала вплив на прискорення подій саме тепер.

— І яка ж?

— Сталося так, що на сцені з'явилася ще одна діюча особа — автор першого проекту. Старий Колісник, про якого вже тут усі й думати забули, несподівано заворушився, адже про заховані цінності не забував ніколи. Пам'ятаєте старого в палаті хірургічного відділення, через якого ті двоє зчинили гармидер? Гайовий. Це ж він і є, той старий архітектор Колісник, дядько нашого інженера Труша, якого сам Труш і привіз сюди, на батьківщину, та влаштував у відділенні під теперішнім новим прізвищем. А до цього Труш їздив у Штати до нього, і саме йому старий відкрив таємницю монастирських скарбів, адже сам міг померти будь-якої миті. Тільки щоб вказати точне місце, старий мав узяти до рук власні креслення, які на той час уже зникли. Або ж на власні очі оглянути приміщення, щоб згадати. Та не судилося. Будівлі та територія змінилися, пам'ять підвела, розум вже не той. Натомість, двійко наших романтиків з великої дороги уважно стежили за подіями і зрозуміли, що Колісник — то їхній останній шанс, через те й пішли ва-банк.

Костогриз мовчав, обмірковуючи почуте, а потім запитав:

— І що далі? Ви викликали мене о такій порі, щоб розповісти цей детектив? Припустімо, так усе і сталося, хоч докази ваші важко назвати незаперечними. Але що далі? Чому саме сьогодні вам приперло?

— Тому що усе це справді так, — заявив Лужний. — Скарби, хоч би як вам це було не до шмиги, існують. І ми вже точно знаємо, де.

Тепер головний підхопився з місця остаточно.

— Значить так. Нічна конференція припиняється — це раз. Далі…

— Далі, — перебив Журбенко. — Ви мусите все-таки дослухати. Хоча б із поваги до інваліда, вашого колишнього колеги, який спромігся проробити цей шлях на візку і дістатися до вашого кабінету.

Костогриз замовк, хапаючи ротом повітря, наче витягнута з води риба, а колишній анестезіолог продовжив:

— Зробіть ласку. Я ж ніколи ні про що вас не просив. Так ось, існує таємниця захованих скарбів. Як і пояснення, чому досі їх ніхто не привласнив. І виміри, які ми зробили, свідчать про те, що у місцях, де сходяться стіни різних приміщень, розташованих під вашим