Читати книгу - "Шпиталь, Олексій Михайлович Волков"

кабінетом, існує ще одне — геть маленьке. І саме про цей секрет свідчить проектна документація, адже якщо поміряти довжину стін підвальних приміщень на архітектурному плані і звірити з реальними розмірами, то кожна з них коротша, аніж є насправді. До того ж, кути підвальних приміщень заокруглені і в місці сходження утворюють хрест тієї ж форми, що носили тамплієри на своїх плащах. Отакий геніальний винахід того, хто у тисяча двісті якомусь році будував цей монастир, закладаючи фундамент із величезних брил. Завдяки нерівності стін та їхній товщині це складно побачити, гуляючи підвальним поверхом. Практично неможливо. Тому всі завжди шукали під землею — намагались копати під фундаментом. Саме цю особливість відкрив свого часу Колісник і тримав у таємниці до останнього часу. Її ж побачив і Замрига більше двадцяти років тому. І знаходиться це сховище, за іронією долі, ось тут — під вашим теперішнім кабінетом. Під кабінетом людини, яку ця тема багато років доводить до сказу.

Журбенко глянув на Вадима, наче передаючи естафету, і той продовжив:

— Григорію Віталійовичу, тепер ситуація така, що процес, так би мовити пішов. Дедалі більше людей починають крутитися навколо цього. Воно не зупиниться. І сапери, і військком вже мають різні припущення, тому шукатимуть найменшу зачіпку, аби порпатися у наших підвалах. Нині ж маємо загрозу значно більшу. Моцур, голова обласної адміністрації, ініціював початок реформи в області саме з нашої лікарні. Не здогадуєтеся чому? Щоб приватизувати монастирські корпуси і під машкарою створення музею робити у підвалах те, що заманеться. А ті двоє? Хтозна чи не повернуться вони сюди завтра-позавтра? Так чи інак сюди простягнуть руки ті, проти кого ваш гнів не матиме сили. І усі ми залишимося ні з чим. І тоді ви також будете шкодувати, що нас свого часу не послухали. За існуючим законодавством, ті, хто знайшов скарб, мають право на певний відсоток, а багатства там такі, що цього вистачить на всіх. Згадайте наші пошарпані стіни, застарілу й поламану апаратуру, ліжка, меблі… Усвідомте, що навіть це в недалекому майбутньому буде втрачено. То чим ми ризикуємо? Нічим. Знімемо кілька плиток з підлоги у вашому кабінеті і спробуємо копнути углиб. Навіть якщо ми упремося у точку, де сходяться чотири стіни, як намальовано на плані — яка в цьому трагедія? Власноруч залиємо все цементом і поставимо нову плитку. Усього три дні ви пробудете без кабінету. Але ж не виключено, що нам щось вдасться знайти!

— Ми не архітектори, звичайно, — озвався Щерба. — Але і нам зрозуміло, що в багатоповерховій споруді стіна має спиратися на стіну, а не на стелю попереднього поверху. А якщо усе так, як на тих фіктивних кресленнях, то кути вашого кабінету спираються на центр перекриття приміщень, що під вами. А над вами ж іще один поверх! І лише Замрига знав точно, що усе буде стояти, тому що внизу чотирикутне приміщення і стіни вашого кабінета спиратимуться на нижні стіни, отже така побудова цілком безпечна.

Взявшись за колеса, Журбенко під'їхав до столу головлікаря і, витягши з теки примірник зниклої документації, поклав перед ним.

— Переконайтеся самі. Ось…

— А звідки це у вас? — скинувся Костогриз. — Кримінальну справу з приводу зникнення документації відкрито, а ви отак витягаєте й даєте мені?! У вас тут що тепер, також бандитський осередок?

— Ну, воно ж ваше, — здивувався інвалід. — Того й віддаємо. Якраз той примірник, що зберігався у лікарні.

— А до вас воно як потрапило? Ви, Юрію Васильовичу, фізично не могли його вкрасти, отже покриваєте тут присутніх, які це зробили…

— Ні, Григорію Віталійовичу, вкрали документацію не ми, — знову втрутився Вадим. — Зробив це Рябокінь Ми знаємо точно. Ми лише віднайшли її і забрали. Проте, знову ж таки, інформація лише для вас, не для слідчих.

— Бачу, ви не сиділи, склавши руки… — пробурмотів головний. — Он на що колектив час та енергію витрачає.

— Але зауважте, що намагання наші сприяють не збагаченню, а порятунку закладу та людей, які в ньому працюють і які лікуватимуться. Тож нічого поганого ми не зробили, — озвався нарешті й Цекало.

— І тепер ми сподіваємося на ваш здоровий глузд і почуття свідомості. Завтра вихідні, і кабінет як мінімум два дні вам не потрібен. У випадку, якщо внизу нічого не знайдеться, зранку у понеділок все буде так, як нині. Якщо ж ми праві, то гадаю, ви розумієте, розкурочена підлога вже не матиме значення, адже перед нами відкриються нові можливості. Існує, щоправда, ще один варіант — спробувати дістатися до каплички у підвалі крізь сходження чотирьох стін, але там значна товщина, це по-перше. По-друге, невідомо, яка висота потаємного приміщення, тому доведеться довго шукати. А найголовніше — від цього може послабитися опора, на якій стоїть увесь флігель. Це небезпечно.

Костогриз рішуче вийшов з-за столу і став перед ними.

— Усе! Дискусію завершено. Як керівник, я ціную усе, що ви зробили для закладу, і намагатимуся використати це для логічного завершення слідства, не підставляючи вас. Усе, що ви тут щойно доповіли, я узяв до відома. А решта — маячня, якою, бачу, тепер вже захворів увесь шпиталь. Одне слово, я вас більше не затримую. І прошу негайно залишити мій кабінет. Розмову закінчено, і присягаюся, якщо будь-хто з вас ще колись заведе мову на цю тему, то про це пошкодує. Займайтеся хворими, а ламати будівлю або її елементи я не дозволю!

Запала тиша. Журбенко відкрив було рота, наче бажав ще щось сказати, але Костогриз гупнув кулаком по столу.

— Геть! Геть звідси усі, якщо ви не розумієте людської мови. І в понеділок приходьте на роботу, забувши те все, про що тут говорилося! І я також спробую. Даю дві хвилини на те, щоб звільнити приміщення. Двері зачиню сам.

Чоловіки мовчки перезирнулися. Продовжувати спроби не було сенсу. Журбенко взявся за колеса, спрямовуючи свій візок до виходу. За ним рушили усі решта.

Двері зачинилися і кроки по сходах затихли. Костогриз заметався по кімнаті, наче вовк у клітці. Він не міг заспокоїтися. Колектив остаточно збожеволів. Розумні, виважені люди, фахівці, майстри своєї справи, один за одним втрачали розум. Ну, нехай Цекало з Хижняком, у яких ще грають юнацькі гормони… Але Лужний! Дорослий чоловік із досвідом роботи у великій клініці! А Дольний, розум та інтелект якого не має рівних? А Щерба — учень самого Ілізарова, до якого з'їжджаються хворі з цілої області й не тільки! Навіть Полянська колись заводила розмови на такого роду теми. Та й чужі, неначе таргани, злазилися звідусіль. І нехай