Читати книгу - "Вагітна від мільйонера-боса, Ekaterina"

Я пригорнувся до обіймів Алехандро, знаючи, що незалежно від того, що принесло минуле, ми будуємо наше майбутнє разом, сповнене перспектив і можливостей. І так, у тиші тієї ночі, ми заснули, огорнуті впевненістю, що кохання перемогло будь-які труднощі, з якими ми зіткнулися.

У наступні дні я була щаслива, що ми одружилися до того, як я була вагітна на 4 місяці. Ми продовжували зміцнювати наш зв’язок, готуючись зустріти нашого сина та разом протистояти всім викликам, які постане перед нами життям. Щоранку я прокидався з новою вдячністю за сім’ю, яку ми створили, знаючи, що наша любов сильніша за будь-які перешкоди, які ми могли б зустріти на своєму шляху.

Отже, наша історія кохання та відданості продовжувала писатися з кожним новим днем, пригода, сповнена любові, довіри та обіцянок світлого майбутнього разом.

Наше весілля стало знаковим у нашому житті, днем, сповненим любові та радості, який ми часто згадували. Фотографії зафіксували моменти чистого щастя, а наші посмішки висвітлювали кожне зображення. Ми з гордістю показували ці фотографії друзям і родині, які святкували разом з нами подорож, яку ми здійснили разом.

Прийняття родиною нашого союзу з часом зміцнилося. Хоча спочатку були здивування та запитання, любов і зв’язок, які ми демонстрували одне до одного, були очевидні для всіх. Моя родина знайшла в Алехандро розуміння й доброго товариша, а його родина прийняла мене з розпростертими обіймами, визнаючи нашу щиру любов.

Кожен день, коли я прокидалася поруч з ним, я була вдячна за можливість мати Алехандро як чоловіка і майбутнього батька наших дітей. У нашому спільному житті було відчуття задоволення, де труднощі минулого трансформувалися в уроки любові та наполегливості.

Підготовка до появи малюків була зайнятою та хвилюючою. Разом ми вибираємо ім'я, готуємо кімнату малюка і готуємося бути батьками. Алехандро з відчутним ентузіазмом відвідував кожну медичну зустріч, ніжно тримаючи мене за руку під час кожного УЗД, дивуючись образу нашого малюка, який росте в мені.

У тихі ночі, перед сном, ми говорили про свої мрії на майбутнє. Ми хотіли дати нашому синові найкраще, виростити його в оточенні любові та поваги та підтримувати його на кожному кроці його життя. Я відчув глибоку впевненість у нашій спроможності разом протистояти будь-яким викликам, знаючи, що ми маємо міцну основу любові та відданості.

Коли я вступила на четвертий місяць вагітності, я почала помічати значні зміни в своєму тілі. Мої улюблені штани більше не підходять, а блузки, здавалося, зменшилися. Іноді, дивлячись у дзеркало, я пестив свій живіт і посміхався, уявляючи, яким було б життя з моїм малюком. Дні були наповнені мріями та очікуваннями, а також маленькими неприємностями, такими як постійна втома та нудота, які ще не зникли, але з таблеткою, яку мені дав лікар, це було чарівним ліками.

Я пам’ятаю, як вперше відчула, як мої діти рухаються. Я лежав на дивані після довгого робочого дня. Це було ніби маленький метелик, який пурхав у мені. Я залишався дуже нерухомим, чекаючи, що це повториться. І це сталося. Це був чарівний момент, прямий зв’язок із тим життям, яке росло в мені.

На п'ятому місяці поштовхи стали сильнішими і почастішали. Я почав відчувати себе важчим, і просте нахилитися, щоб зав’язати черевики, стало виснажливим завданням. Проте кожен удар ногою, кожен рух нагадував мені, що я не один. Мене супроводжувала маленька істота, яка повністю залежала від мене. Це наповнило мене силою та рішучістю, про які я навіть не підозрював. Алехандро, божественна людина, завжди піклувався про мене, що б я не потребував, він робив мені багато масажів моїх стоп, спини, ніг, мого живота і зробив багато фотографій.

На шостому місяці ми почали додавати речі та готувати кімнату для моїх трійнят, моїх коханих. Ми з Алехандро перефарбували стіни в ніжний колір, і я поставив три чудові дитячі ліжка, які я вибрав дуже ретельно. Купуємо одяг та іграшки. Я годинами уявляв, якою буде перша зустріч, як буде тримати їх на руках. Кожна деталь у кімнаті була відображенням любові та надії, які він відчував.

Сьомий місяць приніс із собою нові випробування. Спати ставало все важче, ночі були сповнені ворочання в ліжку в пошуках зручного положення. Іноді я вставав і ходив по дому, тихо розмовляючи, ніби мої діти вже народилися, розповідаючи їй свої мрії та страхи. Я почувався більш зв’язаним, ніж будь-коли, з цим маленьким життям, яке, здавалося, слухало мене і відповідало м’якими стусанами. Алехандро почав розповідати їм історії щовечора.

Настав восьмий місяць, а з ним і суміш емоцій. Наближалася дата пологів, а разом з нею тривога та хвилювання. Мій живіт був величезним, і проста ідея вийти з дому стала викликом. Однак щоразу, коли я відчувала, як мої діти ворушляться, я знала, що все того варте. Я почала відвідувати курси з пологів, і хоча інколи я йшла в жаху від того, що на мене чекає, іноді я відчувала силу й готова протистояти будь-якому.

Нарешті настав дев'ятий місяць. Кожен день здавався вічністю, але я також знала, що кожен день був на один день менше, щоб зустріти моїх трійнят. Я дуже ретельно готував сумку до лікарні, перевіряв і перевіряв, щоб нічого не пропало. Останні кілька тижнів були випробуванням на терпіння, постійними візитами до лікаря та перевірками, щоб переконатися, що все гаразд.

І ось одного вечора, коли я збиралася спати, я відчула перші скорочення. Це було як хвиля болю, яка пробігла моїм тілом, але також і хвиля емоцій. Я знав, що час настав. Між глибоким вдихом і словами підбадьорення я попрямував до лікарні, готовий зустріти своїх коханих, тих, про кого я вже мріяв, я чекав ідеального моменту.

Це було сильніше, інтенсивніше, і щось всередині мене підказувало мені, що цей момент настав. Ми з Алехандро перезирнулися і, не кажучи ні слова, зрозуміли, що час їхати до лікарні. Ми швиденько схопили заздалегідь приготовану валізу і попрямували до машини. Алехандро намагався зберігати спокій, поки їхав, хоча я бачив у його очах хвилювання й занепокоєння.