Читати книгу - "Джерело"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Я б сказав, що Едмонд просто був у своєму репертуарі, — відказав Вінстон. — Як вам відомо, він був захоплений драматичними ефектами, символікою, історією — і, гадаю, його невимовно тішила думка ввімкнути свій перший комп’ютер і використати його для запуску свого найбільшого досягнення.
«А й справді», — подумав Ленґдон, розуміючи, що саме так Едмонд на це б дивився.
— Понад те, — додав Вінстон, — я підозрюю, що Едмонд міг ураховувати непередбачені обставини, але, хай там як, є певна логіка в тому, щоб саме давній комп’ютер «натискав на кнопку». Простим завданням — прості інструменти. Ну і з точки зору безпеки, якщо процесор повільний, то зламати код грубою силою буде нескінченно довгим процесом.
— Роберте! — Амбра поторсала його за плече.
— Так, вибач, готовий. — Ленґдон присунув клавіатуру Tandy ближче; за нею потягнувся кручений дріт, подібний до телефонного. Професор поклав пальці на пластикові клавіші й пригадав рукописний рядок, який вони з Амброю знайшли в крипті храму Саграда Фамілія.
«Релігії усі похмурі згаснуть & наука добра візьме трон».
Грандіозний фінал епічної поеми Вільяма Блейка «Чотири Зоа» видавався ідеальним ключем до наукового одкровення Едмонда — відкриття, яке, за його словами, має змінити все.
Ленґдон глибоко вдихнув, обережно набрав той рядок без пробілів та розділових знаків і замінив амперсанд лігатурою «ет».
Закінчивши, він подивився на екран.
БУДЬ ЛАСКА, ВВЕДІТЬ ПАРОЛЬ:
………………………………………..
Ленґдон порахував точки: сорок сім.
«Гаразд. Ні пуху».
Ленґдон поглянув на Амбру, вона кивнула. Професор натиснув «ентер».
І тут комп’ютер неприємно загудів.
НЕПРАВИЛЬНИЙ ПАРОЛЬ.
СПРОБУЙТЕ ЩЕ РАЗ.
Серце Ленґдона закалатало.
— Амбро, я все правильно набрав! Я впевнений!
Він крутнувся на стільці й подивився на неї, очікуючи побачити жах на її обличчі.
Натомість Амбра Відаль дивилася на нього з веселою усмішкою. Вона похитала головою і засміялась.
— Професоре, — прошепотіла вона, показуючи на клавіатуру, — у тебе CapsLock увімкнений!
——
А в ту саму мить принц Хуліан стояв усередині гори й, мов зачарований, дивився вглиб підземної базиліки, намагаючись зрозуміти, що означає ця сцена: його батько, іспанський король, нерухомо сидить у своєму кріслі-каталці в найдальшому, найприхованішому кутку храму.
Охоплений жахом, Хуліан кинувся до короля.
— Батьку!
Коли принц підбіг, король поволі розплющив очі: схоже, що він прокинувся. На обличчі недужого монарха з’явилася спокійна усмішка.
— Дякую, що прийшов, сину, — слабким голосом прошепотів він.
Хуліан опустився на коліна біля крісла. Йому полегшало на серці, коли він побачив, що батько живий, але принца тривожило те, наскільки цей чоловік здав за останні кілька днів.
— Батьку! Як ви?
Король знизав плечима:
— Настільки добре, наскільки можна очікувати, — з несподіваним гумором відказав він. — А ти? У тебе сьогодні… було стільки подій.
Хуліан не знав, що відповісти.
— Що ви тут робите?
— Ну, я втомився від лікарні, захотілося на свіже повітря.
— Це зрозуміло, але… тут?..
Хуліан знав, що батько завжди цурався цього храму, пов’язаного з жорстокими репресіями попереднього режиму.
— Ваша величносте! — вигукнув задиханий Вальдеспіно, який поспішав до них, оббігши вівтар. — У чому річ?
Король усміхнувся до давнього друга.
— Вітаю, Антоніо!
Антоніо? Принц Хуліан ніколи ще не чув, щоб батько називав єпископа Вальдеспіно на ім’я. Прилюдно він завжди звертався до нього «ваше преосвященство».
Несподівана неофіційність цього вітання, схоже, схвилювала єпископа.
— Дякую… — затинаючись, мовив він. — З вами все гаразд?
— У мене все пречудово! — відповів король, широко всміхаючись. — Зі мною двоє людей, яким я довіряю найбільше у світі!
Вальдеспіно нервово поглянув на Хуліана і знову звернувся до короля:
— Ваша величносте, я привіз вашого сина, як ви просили. Чи залишити мені вас сам на сам?
— Ні, Антоніо, — сказав король. — Це буде зізнання, як сповідь. І мені потрібен священик.
Вальдеспіно похитав головою.
— Не думаю, що син очікує від вас пояснень вашої сьогоднішньої поведінки. Я певний, що…
— Сьогоднішньої? — Король засміявся. — Ні, Антоніо, я розповім те, що тримав у таємниці від Хуліана все життя.
Розділ 89
ConspiracyNet.com
ОСТАННІ НОВИНИ
ЦЕРКВА ПІД УДАРОМ!
Ні, їй загрожує не Едмонд Кірш, а іспанська поліція!
Каплиця Торре Жирона в Барселоні зараз піддається нападу місцевої поліції. Усередині, як стверджується,
перебувають Роберт Ленґдон і Амбра Відаль, які відповідають за успішну трансляцію всіма очікуваного відкриття Едмонда Кірша, до якої лишаються лічені хвилини.
Відлік пішов!
Розділ 90
Амбру Відаль охопило щасливе передчуття, коли старий комп’ютер радісно писнув після другої спроби Ленґдона ввести рядок із вірша.
ПАРОЛЬ ПРАВИЛЬНИЙ.
«Слава Богу», — подумала вона, коли Ленґдон устав із-за столу й розвернувся до неї. Амбра одразу міцно, дружньо пригорнула його. «Едмонд би зрадів!»
— Дві хвилини тридцять три секунди, — сказав Вінстон.
Амбра відпустила Ленґдона, і обоє подивилися на великі дисплеї. На них відображувався такий самий лічильник, як вони бачили в музеї Ґуґґенхайма.
Трансляція наживо почнеться через 2 хвилини 33 секунди
Кількість дистанційних глядачів на цей момент: 227 257 914
«Понад двісті мільйонів людей?» Амбра була вражена. Вочевидь, поки вони з Ленґдоном тікали від переслідувачів Барселоною, перед комп’ютерами вже зібрався цілий світ. «Едмонд має астрономічну кількість глядачів!»
Під екраном з лічильниками й далі були видно дані з камер безпеки, і Амбра помітила раптову зміну в поведінці поліцейських. Один за одним офіцери припиняли грюкати в двері й говорити по раціях — натомість вони витягали свої смартфони й починали дивитися в них. Двір поступово ставав морем блідих, повних цікавості облич, підсвічених телефонними екранами.
«Едмонд змусив світ зупинитися!» — подумала Амбра, відчуваючи лячну відповідальність перед людьми, які в усьому світі готуються дивитися презентацію, трансляція якої мала початися з цієї самої кімнати. «Цікаво, чи дивиться Хуліан?» — подумала вона, але швидко відігнала цю думку.
— Тепер програму запущено, — сказав Вінстон. — Гадаю, вам зручніше буде дивитися її з відпочинкової зони на іншому кінці лабораторії.
— Дякую, Вінстоне, — сказав Ленґдон і провів босу Амбру по гладенькому склу повз синьо-сірий металевий куб до відпочинкової зони.
Тут скло було застелене східним килимом, стояли елегантні меблі й велотренажер.
Амбра зійшла зі скла на м’який килим і розслабилася. Вона залізла з ногами на диван і стала шукати очима телевізор.
— А куди дивитися?
Ленґдон, певне, не почув — він відійшов у куток на щось поглянути, але Амбра отримала відповідь: за мить уся стіна перед ними засвітилася. З’явилася знайома картинка, спроектована зсередини скла.
Трансляція наживо почнеться через 1 хвилину 39 секунд
Кількість дистанційних глядачів на цей момент: 227 501 173
«Уся стіна — екран?»
Амбра
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Джерело», після закриття браузера.