Читати книгу - "Філософія: Навчальний посібник."

Велике філософське значення мала і творчість Олександра Опанасовича Потебні (1835-1891). Народився він у Полтавській губернії, у 1856 році закінчив Харківський університет і з 1860 р. викладав у ньому. З 1875 р. - професор цього університету. Його головний твір - “Из записок о русской грамматике”. Вперше у вітчизняній літературі Потебня поставив питання про необхідність дослідження історії мислення у зв’язку з розвитком мови, намагався встановити загальні семантичні принципи усвідомлення людиною головних категоріальних відносин дійсності. У Потебні відчувається тенденція розділення мови й мовлення, що пізніше чітко провів швейцарський лінгвіст Ф. Де Соссюр. Потебню можна вважати одним із засновників етно- і соціолінгвістики. До того ж він був переконаний, що мова формує мислення, і це дозволило йому у міфі, фольклорі, літературі побачити моделюючі системи, які походять від мови. Мова для нього - не ізольована система, вона пов’язана з усією культурою народу.

Першоджерела

1. Історія філософії України. Хрестоматія. - К.: Либідь, 1993. - 560 с.

2. Потебня А. А. Слово и миф. - М.: Правда, 1989. -623с.

3. Прокопович Ф. Філософські твори: У 3-х т. - К., 1979-1981.

4. Сковорода Г. Сочинения в двух томах. — М.: Мысль, 1973.

5. Сковорода Г. Твори. У 2-х т. - К.: АТ “Обереги”, 1994.

6. Українські гуманісти епохи Відродження: Антологія. Ч. 1,2. — К.: Основи, 1995.

7. Хрестоматія давньої української літератури (доба феодалізму). — К.: Наукова думка, 1952. -604 с.

8. Юркевич П. Д. Философские произведения. - М.: Правда, 1990. - 670 с.

Навчальна

1. Горський В. С. Історія української філософії. Курс лекцій. - К.: Наукова думка, 1996. -286 с.

2. Розвиток філософської думки в Україні. Текст лекцій. Ч. 1,2. -Львів, 1991, 1992.

Додаткова

1. Ушкалов Л. В., Марченко О.М. Нариси з філософії Григорія Сковороди. Х.: Основа, 1993. - 152 с.

2. Ушкалов Л. В. Світ українського барокко. - Х.: Око, 1994. -112 с.

3. Ушкалов Л. В. Українське барокове богомислення. Сім етюдів про Григорія Сковороду. - Х.: Акта, 2001. -220 с.

4. Феномен радянської філософії // Філософська думка. - 2009. - №3. - С. 5-139.

5. Чижевський Д. Нариси з історії філософії на Україні. - К.: Вид-во “Орій” при УКСП “Кобза”, 1992. - 230 с.

6. Чижевський Д. Філософські твори: у 4-х тт. / Під заг. ред. В. Лісового. - Тт. 1-4. - К.: Смолоскип, 2005.

Одразу доречно зауважити, що ми не будемо тут торкатися суперечливих питань генезису російської філософії, тим більше що здавна, навіть серед російських фахівців, не було одностайності стосовно її початку. Відомо, що у радянські часи історію російської філософської думки починали вести від Київської Русі, вважаючи останню колискою трьох братніх народів. Досі у підручниках для вищих навчальних закладів Росії історія російської філософії загалом так і подається.

Однак багато хто з російських дослідників відносили започаткування філософії в Росії до XVIII, а то навіть і до XIX століття. Це стосується Я. Н. Колубовського (1863-?), який поступове народження російської філософії датував XVIII ст. О. І. Введенський (1865-1925) більш точно пов’язував її виникнення з відкриттям у 1755 р. Московського університету. О. Ф. Лосєв (1893-1988) також вважав, що у Росії філософські інтереси просинаються у XVIII ст. Е. Л. Радлов (1854-1928) додавав, що до XVIII ст. потреба у філософії в Росії була незначною і тільки десь у XVII ст. започатковуються більш- менш систематичні заняття нею у школах Києва та Москви. Найбільш категоричним виявився Г. Г. Шпет (1878-1940), який усій духовній історії Росії, аж до середини XIX ст., приписував філософське невігластво. М. О. Лоський (1870-1960) у своїй “Історії російської філософії” починає її розгляд також з XVIII - першої половини XIX ст.

Всі ці позиції слід оцінювати критично, бо форми існування національних філософій можуть бути різними, та й по-різному той чи інший дослідник філософської думки розуміє суть філософії. Ми звертаємось тут до російської філософії обраного нами періоду тому, що український і російський народи розвивались поруч у одній державі, і багато хто з їх представників навчався або працював в українських чи російських містах, примножуючи духовні скарби двох народів.

40-ві роки XIX ст. у Росії були позначені гострою полемікою між слов’янофілами й західниками по великому колу питань, включно із філософії. Власне як духовні течії вони почали формуватись ще в 30-ті роки, а полеміка 40-х років тільки засвідчила їх зрілість. На поверхні суть розбіжностей стосувалась питань взаємовідносин Росії і Європи, за якими стояли більш глибинні проблеми історичної долі Росії і актуальні питання російського життя. Ті, хто підкреслював самобутність Росії і був проти механічного перенесення філософських і політичних ідей на вітчизняний ґрунт, складали табір слов’янофілів. На їх думку Європа з часів Риму пішла хибним шляхом. Ті ж, хто вважав, що західноєвропейська культура є більш передовою, більш розвинутою, і Росія повинна засвоювати її здобутки,