Читати книгу - "Таємниці розкриває санскрит, Степан Іванович Наливайко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Про шанування української жінки, її освіченість і високий соціальний статус у давнину й пізніші часи мовлять іноземні джерела й автори, серед них Павло Алеппський і Боплан. Вдова у нас завжди була поважана, а в піснях навіть опоетизована. А заміжня жінка означалася почесно — дружина. До речі, на цей термін проливає світло індійська весільна обрядовість. У ній існує так званий ритуал «семи кроків» — саптападі /пада в санскриті — «нога», споріднене з нашим «п'ята»/, коли наречена робить сім кроків на північ, промовляючи з кожним кроком певні мантри. Після сьомого кроку вона стає другом своєму чоловікові /санскр. мітра — друг, пов'язане з індоіранським Мітрою, богом Сонця і Мирного Договору, з яким споріднене наше мир, відбите в численних слов'янських іменах — Володимир, Мирослав, Славомир та ін./. Церемонія ця важлива юридично, бо після неї шлюб уже чинний /Пандей, 184/. Індійська приказка «Хочеш мати друга — пройди з ним сім кроків» безпосередньо постала з весільного ритуалу.
Слово сваямвара складають санскритські сваям — «сам» та вара — «брати», «вибирати» /СРС, 763/. У <268> мові хінді санскр. вара звучить як вар і має варіант бар; воно тотожне українським основам бр-, бер-, бір-, бир- у словах брати, беру, вибір, вибирати. Дієслово брати значною мірою належить до шлюбної лексики /брати заміж, брати за дружину /в дружини/, побратися, брак, бранка — сваха, що веде молодих у дім молодого тощо/. Припускається, що це слово — ритуальний термін при язичницьких весільних обрядах. Цілком можливо, що українське свайба й індійське сваямбара // сваямвара — споріднені слова. Санскрит знає і слово вара /хінді — вар, бар/ — «коханий», «чоловік», «жених», «сватальник» /СРС, 565/. А санскритське парне словосполучення вара-канья означає жених і наречена, молоді.
Таким чином, до численних паралелей на різних рівнях у стародавніх і сучасних індійців та українців додається ще один яскравий штрих. Вибір дівчиною нареченого, що порівняно недавно побутував в Україні і дійшов із глибини тисячоліть, знаходить аналогію в давньоіндійському весільному звичаї сваямварі. Обидва вони — відлуння весільного обряду, який склався ще за матріархату. І ця спорідненість — красномовна відповідь на подивування сучасного індійського поета й перекладача «Слова о полку Ігоревім» бенгальською мовою Джогоннатха Чокроборті, котрий каже:
«У Чернігові я почув весільні обрядові пісні українців, такі далекі від сучасних мелодій, але такі близькі до пісень, що й досі лунають на індійських весіллях! І я запитав себе: чи випадково це?»
Не випадково. <269>
Перелік використаної літератури
АБ — Античная балканистика. М., 1987.
АВ — Атхарваведа. М., 1989.
Абаев- Абаев В.И. Геродотовские Skythai Georgoi // Вопросы языкознания, № 2, 1981.
Авеста — Авеста. СПб., 1997.
Агбунов — Агбунов М.В. Загадки Понта Эвксинского. М., 1985.
Айвазян — Айвазян К.В. «История Тарона» и армянская литература IV–VII веков. Ереван, 1976.
Бибиков — Бибиков М.В. Византийские источники по истории Руси, народов Северного Причерноморья и Северного Кавказа (ХII–XIII вв.) // Древнейшие государства на территории СССР: 1980. М., 1981.
Бируни — Бируни Абу Рейхан. Индия. М., 1995.
Боплан — Боплан Г.Л. Опис України. Львів, 1990.
Боровський — Боровський Я.Є. Походження Києва. К., 1981.
Вигасин — Вигасин А.А., Самозванцев А.М. «Артхашастра»: проблемы социальной структуры и права. М., 1984.
ВК — Велесова книга. К., 1988.
Вовк — Вовк Хв. Студії з української етнографії та антропології. К., 1995.
Воропай — Воропай О. Звичаї нашого народу. В 2-х кн. К., 1991.
Гафуров — Гафуров А. Лев и Кипарис. М., 1971.
Геродот — Геродот. Історії в дев'яти книгах. К., 1993.
Граков — Граков Б.Н.Легенда о скифском царе Арианте // История, археология и этнография Средней Азии. М., 1968.
Грантовский — Грантовский Э.А. Ранняя история иранских племен Передней Азии. М., 1970.
Грінченко — Словарь української мови: в 4-х томах. К., 1958.
Грюнберг — Грюнберг А.Л. Заметки по топонимии Афганского Бадахшана // Ономастика Востока. М., 1980.
ГУ — Гідронімія України в її міжмовних і міждіалектних зв'язках. К., 1981.
Гусева — Гусева Н.Р. Индуизм. М., 1977.
Дандамаев — Дандамев М.А., Луконин В.Г. Культура и экономика Древнего Ирана. М., 1980.
ДИЯ — Основы иранского языкознания: древнеиранские языки. М., 1979.
Дюмезиль — Дюмезиль Ж. Верховные боги индоевропейцев. М., 1986.
Евсюков — Евсюков В.В. Мифы о Вселенной. Новосибирск, 1988. <270>
ЕГС — Стрижак О.С. Етнонімія Геродотової Скіфії. К., 1988.
ЕС — Етимологічний словник літописних географічних назв Південної Русі. К., 1985.
ЕСУМ — Етимологічний словник української мови. Тт. І-ІІІ. К., 1982, 1985, 1989.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємниці розкриває санскрит, Степан Іванович Наливайко», після закриття браузера.