Читати книгу - "Чорний агат: Втрачена спадкоємиця , Ірина Кузьменко "

Христина, не маючи змоги відвести від нього погляду, затамувала подих і ледве промовила:

— Ти що робиш?

— Ти не злякалася, коли побачила мене в образі вовка! — скинувши футболку, промовив Тарас. — І попри все трималася мужньо, адже хотіла допомогти.

Христина кивнула й обійняла себе руками. Тарас, не розриваючи зорового контакту, розстібнув ремінь на штанях.

— Це що, якась невідома сила перевертня, коли погляд не можеш відвести?

Тарас широко всміхнувся й, захитавши головою, промовив:

— Ця сила називається почуття.

Христя, округливши очі й відчуваючи жар, який повільно розтікався по її тілу, сказала:

— Тарасе, ти що… ти зібрався роздягнутися повністю?

— На Лисій горі я помітив, як ти відреагувала на появу зграї. Побачив, як ти тремтіла. Почув, як із шаленою швидкістю билося твоє серце. Ти повинна назавжди перебороти свій страх! Поглянь на небо!

Христя підняла голову до неба й, крім зірок, побачила ще зростаючий опуклий місяць. Тарас ще на кілька кроків відступив і, скинувши із себе залишки всього одягу, зникнув у темряві. Христя, стрепенувшись, оглянулася.

— Тарасе, це вже не смішно! — вигукнула.

Покрутившись на місці, розвела руками й пробурмотіла:

— Божевільний, до інфаркту мене доведе.

Через кілька хвилин, почувши позаду кроки й важке дихання, Христина здригнулася всім тілом і, озирнувшись, побачила чорного вовка з яскраво-блакитними очима. Хотілося втекти. Але ноги ніби онімили. Хотілося кричати. Однак голос зникнув, і ніби хтось вибив із легень все повітря. Широко відкривши очі від страху, застигла на місці. Вовк повільно почав підходити. Христя, відчувши на долонях жар, стиснула кулаки. Вовк зробив ще один крок і мордою вткнувся в її стиснуту руку.

— Тепер у мене точно буде ще одна… фобія, — прошепотіла Христя. — Це не спалити тебе.

Христина розімкнула долоню й, побачивши на руці маленький вогник, вдихнула його. Коли він згаснув, тремтячими руками торкнулася до вовка й провела долонею по шерсті.

Вовк рикнув, і Христя, забравши руку, здригнулася. Він кілька разів пройшовся навколо неї. Дівчина, затамувавши подих, оглядалася й спостерігала за його діями.

— Ти, звичайно, великий, чорний красень. І вовченям я тебе вже не можу назвати. Утім, краще… я торкнуся до тебе, коли ти в людській подобі, — тихо сказала, і вовк, наблизившись, лизнув її руку й, розвернувшись, стрімко побіг.

Він зникнув у темряві. А Христина, сівши на землю, схилила голову й закрила долонями обличчя. Їй байдуже було, що земля після дощу ще була мокрою. Відчуваючи, як пришвидшилося серцебиття, глибоко вдихнула й на кілька хвилин заплющила очі. Обійнявши себе руками, знову зробила глибокий вдих і, почувши шарудіння, видихнула й розплющила очі. Тарас стояв неподалік неї й одягав штани. Христя піднялася на ноги й побігла до Корнілова. Сильно штовхнувши його в плечі, закричала:

— Ну що, я пройшла твою дурну перевірку?! 

Тарас навіть і не поворухнувся. Застібнувши ремінь, обернувся.

— Одягнися! — Христина провела поглядом по його плечах і торсу. — І чому так прискіпливо дивишся на мене?

— Дивлюся так на тебе, тому що ти мені подобаєшся, Христино! — схилив голову набік й усміхнувся.

— І тому вирішив довести мене до… до, — Христя, не договоривши, голосно фиркнула й затупцювала на місці.

Тарас підійшов до дівчини та, взявши її за плечі, обернув до себе й, схилившись, прошепотів у вуста:

— Пробач за те, що налякав та змусив знову пережити страх.

— Якщо так і надалі будеш перевіряти мене, то… я знаю, де ти живеш. І буду приходити до тебе в кошмарних снах. Щоб тобі також страшно було.

Тарас всміхнувся й, кивнувши, прошепотів:

— Ще раз пробач, блакитноока.

Христина, відчуваючи його теплий подих на губах, поглянула в його очі. Вона глибоко дихала, і серце відгукнулося на його близькість. Тарас ніжно поцілував її у вуста й, чекаючи реакцію, на міліметр відсторонився. Він ніби боявся, що вона втече. Утім, Христина продовжувала дивитися на нього своїми неймовірними блакитними очима й навіть не поворухнулася. Він провів долонями по обличчю.

— І що нам з усім цим робити? — намагаючись більше спокійно говорити, запитала Христина.

Тарас провів вустами по її обличчю, і Христина, заплющивши очі, обійняла його за спину й притулилася до грудей. Провівши пальчиками по чоловічій шкірі, підняла голову й, продовжуючи рух, підіймаючись до його грудей, стала навшпиньки.

— Вовки обирають собі пару лише раз. І я свій вибір зробив! — промовив Тарас. — Тепер все залежить від тебе, Христино.

— Хочеш залишити за мною останнє слово? — провівши долонями по його грубій щетині на щоках, поцілувала в куточки вуст.

Тарас, піймавши її вуста, палко поцілував. Обійнявши її за спину, підняв над землею. Христя, обхопивши руками чоловічу шию, відповіла на його поцілунок. 

Коли обом невистачило повітря в легенях, обоє зітхнули в унісон. Тарас, продовжуючи тримати її за спину, поцілував у шию. Христина закусила нижню губу, щоб не видати стогін, який виривався з її грудей.