Читати книгу - "Колонія. Історія Ріки, Lexa T Kuro "

— Так, — Ред блиснув на мене своїми смарагдовими очима. На мить здалося, що зараз знову рознервується. Але хлопець дуже добре контролював свої емоції, тож просто сказав: — Із Патріком теж усе було не просто. Якби не його… бабуся. Це вона сказала батькові про… Після цього батько весь час спостерігав за хлопцем, — задумливо подивився в простір.

— Хотів би повернутися?  — запитала я обережно.

Ред незрозуміло поглянув на мене.

— Маю на увазі, в те життя, — пояснила я.

Хлопець обережно провів пальцями по моїй долоні:

— Вже не впевнений...

Я не дуже впевнено посміхнулася.

— Мені подобається, коли ти посміхаєшся, Ріко. Тобі дуже йде посмішка.

«Треба боротися! Не можна піддатися! Та зараз взагалі недоречні його компліменти…»

— Ти не закінчив... — ледве впоравшись із собою, видихнула я, — розповідь...

— Так, знаю, — Ред пильно подивився мені в очі. Не знаю, що він там побачив, але одразу прибрав руку з моїх плечей. Відповідно я теж прибрала руку з-під його пальців і трохи розгублено поправила сорочку. Потім обійнявши свої коліна, притулилась спиною до стовбура дерева та трохи розгублено запитала:

— Тобто не всіх людей вакцина робить повністю безплідними? У кого імунітет сильніший, тим вона допомагає позбутися безпліддя?

Він дивно скосився на мене та промовив:

— Повернемося туди, про що я вже згадував. — Ред трохи випростався. Але при цьому ліва рука обережно торкнулася моєї ноги. Намагалася не звертати на це уваги. Думаю, він помітив мою боротьбу, але не подав вигляду. — Що я говорив про Колонії, пам'ятаєш?

Кивнула.

— Колонія №2 — наша Колонія. Як думаєш, чому вам забороняється мати якісь стосунки з протилежною статтю? — кінчиками пальців обережно провів по моїй нозі.

«Він що — сміється з мене? Навіщо такі питання?»

— Дорослі не хочуть зайвих проблем! — знизала мимоволі плечима та подивилася на хлопця через плече. Його губи відразу потрапили в поле мого зору. Проковтнула.

«Здається, тепер я більше починаю розуміти чому...»

— Саме так! Будь-які стосунки між протилежними статями призводять до... — Ред затнувся, теж дивлячись мені на губи.

Завмерла. Здавалось моє серце зараз вискочить з грудей.

«Про що він зараз думає?»

— До близькості, — ледве чутно промовила я. Ред кивнув, але так непомітно, що я скоріше не бачила цього, а просто відчула.

— А будь-яка... близькість може закінчитися вагітністю, — він знову якось занервував. — Але до повноліття... можливість успішної вагітності... дорівнює 1%. Тобто майже «нуль».

— Дитина може померти? — насторожилася я.

— І мати теж... — кивнув Ред. — Випадки почастішали. Це на якомусь генному рівні… Спадковість та інше.

— Тобто цей Е-вірус, про який ти намагаєшся замовчати...

— Ти уважна...  — зітхнув важко.

— Є таке, — гмикнула я. — Якщо ти не скажеш сам, я все одно дізнаюся!

Ред сумно посміхнувся та похитав головою. Потім тихо промовив:

— Вірус є у всіх нас. Це наслідки… — затнувся.  — Не знаю, можливо, навіть кара. Якщо вірус мутує… –  знову затнувся. — Саме це призвело до масового безпліддя… і…

— І? — напружилася я.

— Оскільки носіями є обидві статі, вірус намагаються виявити на самому початку. Але це тільки після статусу Майже Дорослий… Раніше його не видно… Пізніше… — замовк. — Якщо ймовірність безпліддя в Учня Колонії хоча б на 50%, то його просто стерилізують.

— Щоб не було загрози, що мати помре під час пологів?

— Так. А бо щоб батько не передав дитині вірус, який її вб’є під час пологів.

— А що з тими, кого… купили… для захисту? Вони... хто? Безплідні раби? — жахнулася я. — Машини для вбивства?

— Не зовсім. Найманцям платять гроші. Непогані гроші. Охоронець — дуже почесна посада. Їх шанують, їх бояться, на них рівняються. Через три роки роботи на того, хто купив їх у Колонії… е… впливову людину, скажімо так, — Ред зітхнув, – найманці мають право вибирати: продовжити працювати на цю ж людину чи… чи поміняти… господаря. Деякі навіть йдуть у військові. А військова людина може стати почесною людиною та багатієм, — він обережно подивився на мене. — Загалом у Охоронців є свої привілеї. Вони можуть мати будинок, улюблені речі… Можуть вступати у стосунки. Вони навіть одружуються.

— Що? — я підвелася та повернулася, щоб подивитися чи не жартує Ред. — А в чому сенс? Дітей вони все одно не зможуть мати?

— Одружуються не тільки заради дітей, — посміхнувся куточками губ. — Коли люди кохають один одного, то хочуть всім оголосити про своє кохання… у такий спосіб.

— На мою думку, це безглуздо! Якщо люди кохають одне одного, це їхня особиста справа, і про це можна й не повідомляти всім навколо. Бо всім байдуже! — трохи підвищуючи голос, вигукнула я.

Ред знову посміхнувся.

— Ріко, яка ж ти ще дитина. Ти ще не кохала, тому тобі це важко зрозуміти.

Я подивилась на нього.

«Звичайно ж, ти у нас найрозумніший! В великим досвідом!»

— А ти кохав так, що хотів кричати всім в окрузі про це? — роздратовано белькнула я.

— Ні, я кохав, але не так сильно. Тоді ні… — замовк. — Поки ні, — промовив, вдивляючись в далечінь.

Я насупилась.

«Він знову дивний якийсь...»

— А решта? Ті, які безплідні, але не охоронці... З ними що?

Своїм запитанням я привернула знов його увагу. Але розгубленість в його погляді, мене змусила насторожитися.

— Вони теж найманці, але трохи іншого роду... Вони продають себе, — Ред вичікувально дивився на мене, мабуть, чекаючи мого коментаря.

Я знову стиснулася и розгублено промовила:

— Тобто вони стають... повіями?

— Ні, не всі з них займаються проституцією… — Ред затнувся на останньому слові.

— Тобто є й такі? — жахнулася я.

— Безумовно… але… повії не основна маса. Більшість з них — це звичайні робітники, кухари, прислуга — весь обслуговуючий персонал. Їм також платять гроші, але невеликі. Вони важко працюють, вони просто виживають... Іноді вони входять у стосунки. Але ніколи не одружуються… Сенсу немає. Бо їм заборонено.