— Тихо, кохана, не пручайся. Бо закину зараз через плече і покараю у спальні. Що? Що він зараз сказав? Кохана? Чи почулося? — Ану повтори! — видихаю йому у губи, — Як ти мене назвав? Мої очі широко розплющені, я забуваю як дихати. Чекаю. Він якось дивно дивиться на мене. — Тобі не почулося, — час сповільнюється. Або ні. Це я так сприймаю цей момент, немов у
