Привіт, я - Юля і я - емігрантка. Ось вже 1,5 роки як я втекла з рідного міста Харкова і, проїхавши всю країну, опинилася в незнайомій до цього Словаччині. І я, нарешті можу про це говорити. Тому тут будуть мої записки про себе, світ, Україну, війну, про життя за кордоном, мої історії, історії моїх знайомих і, можливо, сина маминої подруги. Багато драми, добряче
ось цей автобус під’їжджає до чергової зупинки із позначкою «лікарня». Зупиняється. Всі побачили через вікно немолодого чоловіка, що придивляється на табличку за склом автобуса. Потім, переконавшись, що це саме потрібний йому рейс, повертається до лавочки на зупинці, бере два великих пакети і повільно заходить до салону автобуса. - Давайте, швидше, я не встигаю за
Вона ніколи не піддавала сумнівам правила за якими мала жити. Та подорослішавши — все більше відчувала, що чогось в її житті бракує. І ось настав той час, коли вона визнала, що зовсім не свята.
Цей вірш — моя історія про світ, де біль і страждання стали вічним колом, а надія для мене зникла. Я хотів показати, як з часом дорослі перестають мріяти, стаючи просто холодними тінями без світла всередині. Для мене це не просто опис темного світу — тут я описав те, як я бачу наш світ, і що залишилося від нього.
Что значат два дня в жизни ребёнка, когда вокруг идёт война? Иногда — всё. Иногда — ничего. Этот рассказ о четырнадцатилетнего подростка, оказавшегося в эпицентре трагедии, которую не выбирают. История потери, взросления и хрупкой надежды, которая борется за выживание среди руин. «Два дня» — это исповедь, пропитанная болью, памятью и страхом. Это голос ребёнка,
Буденність Дамі наповнена яскравими барвами дитячої невимушеності, школою та іграми, де сусідський хлопчик – Олег завжди лишається вірним компаньйоном. Та ніщо не вічно. Це історія про дитинство, яке закінчується раніше, ніж слід, і про те, як іноді найкраще бачать ті, хто мовчить.
Життя людини – це ілюзія контролю, не ми обираємо життєві обставини, а життєві обставини обирають нас, щоб навчити тому, чого нам не вистачає. В це важко повірити антикризовому адміністратору – для нього це абсолютно неприйнятний стан речей. Він звик все контролювати і тому переконаний, що людина – ключова фігура у власному житті. Однак під тиском непередбачуваних
Збірка психологічних оповідань, що випробовує читача, змушуючи його вийти за межі зони комфорту. Теми самотності, відчуженості, війни, психіатрії та творчих злетів і падінь розкриваються через реалістичних, суперечливих героїв.
В цій книзі головна героїня розповідає про свій шлях адаптації у новій країні, а також вчиться сприймати усі нові життєві ситуації не тільки, як виклики, але як і можливості, які допоможуть їй віднайти її власний шлях.
