Я була його дружиною. Його здобиччю. Його власністю. А потім подала руку тому, кого він ненавидів найбільше. Ворогу. Моєму єдиному шансу на свободу. Я не просила кохання. Я шукала помсту. А знайшла чоловіка, що не купив мене, а навчив бути сильною. Це історія не про принцесу. Це історія вовчиці.

— Мені цікаво, чим же ти його зачепила? Що зробила такого, що Асмодей пожертвував владою та своїм життям, щоб врятувати тебе? — Покохала…, — тихо відповідаю я. — Покохала його не за владу, статус чи гроші. А просто за те, що він є. За те, що з ним мені було так добре і спокійно… — Годі! Замовкни! — схоже жінку зачепили мої слова, якщо вона навіть не хотіла їх чути. —

— Що мені від нього очікувати? — ледве вимовляю я. — Важко сказати. Асмодей надто непередбачуваний, а ще дуже жорстокий. Якщо ти не будеш обачною, то до ранку можеш і не дожити. Недаремно цей чоловік носить прізвисько одного з наймогутніших демонів пекла. Де він там тільки морок та смерть. Холод пронизує моє тіло. Хочеться помолитися Богу про порятунок, але розумію,

Я розраховував, що це буде розвага на один раз, після якої я навіть не згадаю обличчя танцівниці клубу, однієї з багатьох. За стільки років самотності я звик до подібного розвитку подій. І мені так навіть комфортніше. Та цього разу щось пішло не так. — Я згідний на будь-яку ціну, — мій розум був одурманений цією жінкою. Я хотів її так, як ніколи та нікого у цьому