Читати книгу - "В обмін на кохання, Солен Ніра"

Її очі зблиснули. 

— То ти не справжня? — прошепотіла вона.

Я широко усміхнулась.

Що я втрачаю, кажучи правду? Абсолютно нічого. Ця жінка вже давно дала зрозуміти, що не любить Селесту. Коли вона відмовилась потискати мою руку при першій зустрічі, то для мене це стало першим дзвіночком. Отже, ця мила жіночка ставить всі свої ставки на Софі, ще з самого початку. Якщо я продовжу грати роль, вона зжере мене швидше, ніж я й кліпнути встигну. А так ми хоч союзниками станемо.

— А хто з нас справжній, леді Естель?

На мить вона замовкла. А потім… засміялася. Справжньо, щиро.

— Ви, вочевидь, акторка, але принаймні талановита.

Вона підвелася і кинула через плече:

— Лукос ще пожалкує… або навпаки — вперше в житті подякує. Подивимось.

І пішла.

Я лишилась сидіти з відчуттям, що щойно пройшла босоніж через мінне поле — і вижила. Поки що. 

Я саме намагалася не затинатися під поглядом місіс Валестра — холодної, як холодильник без розетки, — коли Лукос з’явився у дверях, мов тінь у дорогому костюмі.

— Вечеря вже готова? — байдуже запитав він, хоча очі ковзнули по мені трохи надто уважно, ніж личило б для нареченого, який бачить свою «наречену» вже не вперше.

— Сподіваюся, ти голодний, — сказала його мати, вказуючи на моє місце біля нього. — Бо твоя… наречена вже тут.

— Так, я помітив, — відповів він тихо, але голос прозвучав із таким підкресленим інтересом, що я ледь не вдавилася водою. Він сів поруч, не відводячи погляду.

Я усміхнулась нервово. Знає? Не знає? У нього точно той вираз обличчя, з яким професійні шулери витягують туз із рукава.

— Селесто, — мовив він, спокійно підсуваючи мені стілець. — Ти сьогодні… така ж, як завжди.

— Це комплімент чи загроза? — прошепотіла я.

— Як на мене, радше попередження.

— Про що?

— Подивимось, хто перший зірветься.

Його усмішка була м’якою, але надто розумною. Така усмішка буває в людей, які або щойно щось зламали, або вже давно про це знають, але роблять вигляд, що не помічають.

— А ти завжди такий… загадковий? — спитала я, ковтаючи напруження разом із хлібом.

— Ні. Просто деякі вечері заслуговують на гарну гру. Особливо коли стільки масок на столі.

Я зупинилася на півруху. Масок? Він же щойно казав, що я щира і справжня.

Він підморгнув — і переключився на суп.

А я так і лишилась із ложкою в повітрі, думаючи, чи не написати тест ДНК, щоб упевнитись, що він не читає думки.