Читати книгу - "Втрачений символ"

— На всій поверхні піраміди та горішнього каменя з’явилося щось схоже на шматочки воску. Я не розумію. Звідки вони взялися?

— Може, то у твоїй сумці щось було?

— Не думаю...

Ось вони виїхали за поворот, і Кетрін показала рукою вперед, звертаючись до агента Гартмана:

— Ось він! Приїхали.

Ленґдон підвів очі і побачив обертальний маячок автомобіля охорони на під’їзній доріжці. Ковзні ворота були відсунуті вбік, і агент Гартман спрямував свій джип всередину двору.

Це був вражаючий особняк. Усе світло у ньому було увімкнене, а парадні двері — розчахнуті. На під’їзній доріжці та на галявині стояли кілька авто, припаркованих абияк: вочевидь, сюди прибули поспіхом. У деяких із них працювали на холостих обертах двигуни і горіли фари, більшість яких світили на будинок, але одна пара — навскоси. Саме ці фари на мить засліпили їх, коли вони в’їжджали у двір.

Агент Гартман різко загальмував на галявині біля світлого седана з яскравим написом «Ексклюзивна безпека». Через обертальні маячки та сліпучі фари прибулим було погано видно.

Кетрін вискочила з машини і прожогом кинулася до будинку. Ленґдон накинув сумку на плече, не встигши замкнути її, і підтюпцем побіг за Кетрін через галявину до відчинених парадних дверей. А позаду Ленґдона чвиркнув електронний замок — то агент Гартман замкнув джип і поспішив слідком.

Пристрибом піднявшись сходами, Кетрін кинулася через парадні двері й зникла у будинку. Ленґдон перетнув поріг за нею і побачив, як вона вже проминула хол і побігла на звук голосів. Попереду виднівся обідній стіл, за яким спиною до них сиділа жінка у формі охоронця.

— Констеблю! — скрикнула Кетрін на бігу. — А де Пітер Соломон?

Ленґдон кинувся слідом за нею, але раптом в око йому впав якийсь несподіваний рух. Ліворуч, у вікні вітальні, він побачив, як зачиняються ворота на під’їзну доріжку. «Дивно». Щось іще впало йому в око... на що він спочатку не звернув уваги через сліпучі фари. Півдюжини авто, як прийдеться розставлені на галявині, аж ніяк не були схожі на поліцейські машини та машини служби охорони.

«"Мерседес"... "Гаммер"... "Тесла Родстер"?»

І цієї ж миті Ленґдон збагнув, що голоси, які він чув, линули з телевізора в їдальні.

Повертаючись, як у сповільненій прокрутці на екрані, Ленґдон гукнув:

— Кетрін, стривай!

Та, обернувшись, він побачив, що Кетрін Соломон уже не біжить.

Вона летить.

РОЗДІЛ 95

Кетрін Соломон відчула, що падає, але не зрозуміла чому.

Вона бігла через хол до охоронця в їдальні, але раптом відчула, як ноги зачепилися за невидиму перешкоду і її тіло злетіло у повітря.

А тепер поверталося на землю, а точніше, на дубову підлогу.

Кетрін із розгону вдарилася грудьми об долівку, і їй забило дух. Масивний вішак-стійка захитався і важко гепнувся поруч, мало не зачепивши її. Хапаючи ротом повітря, Кетрін підвела голову і побачила, що до основи вішака прив’язано тонкий дріт, що тягнувся через хол. Більше того, жінка-охоронець на стільці і пальцем не поворухнула.

«Що це за штучки дурнуваті?»

— Кетрін! — гукнув їй Ленґдон, і вона перекотилася набік, щоб побачити його. І відчула, як у неї кров застигла в жилах. «Роберте! Обережно, ззаду»! Кетрін хотіла закричати, але не змогла, бо ще не оговталася від удару. Вона лише спостерігала, наче в якомусь жахливому уповільненому повторі, як Ленґдон біжить через хол їй на допомогу, не бачачи позаду себе агента Гартмана, а той спотикається, вхопивши себе руками за шию, щоб висмикнути за руків’я довгу викрутку, що стирчить з його шиї, а крізь пальці у нього бризкає кров.

Коли агент заточився і впав, Кетрін побачила його убивцю.

«Боже мій — ні!»

Цей чоловік, що мав на своєму голому тілі лише якусь химерну пов’язку на стегнах, вочевидь ховався біля парадних дверей. Його м’язисте тіло з ніг до голови вкривали дивовижні татуювання. Грюкнувши дверима, він кинувся через хол навздогін за Ленґдоном.

Агент Гартман упав на підлогу тієї миті, коли зачинилися парадні двері. Ленґдон спантеличено озирнувся, але татуйований чоловік був уже поруч і штрикнув йому в спину якимось пристроєм. Блиснуло світло, засичав електричний розряд, і Кетрін побачила, як Ленґдон заціпенів. З широко розплющеними скляними очима він подався уперед і впав на підлогу нерухомою паралізованою купою ганчір’я, вдарившись об вершечок піраміди у своїй сумці, від чого та випала на підлогу.

Навіть не удостоївши свою жертву поглядом, татуйований чоловік переступив через Ленґдона і рушив до Кетрін. Вона стала відповзати до їдальні і зачепилася за стілець. Жінка-охоронець, що сиділа на ньому, хитнулася і гепнулася поруч на підлогу. На її неживому обличчі застиг вираз невимовного жаху, а з рота мертвої жінки стирчала ганчірка.

Велетень добіг до Кетрін, перш ніж вона встигла відреагувати, і з нелюдською силою схопив її за плечі. Його обличчя, тепер уже без гриму, являло собою жахливе видовище. М’язи велетня розслабилися, потім знову напружилися, і вона відчула, як її перевернули на живіт, неначе ганчір’яну ляльку, і різко притиснули коліном до підлоги. На мить Кетрін здалося, що її зараз переламають навпіл, але нападник лише заламував їй руки за спину.

Повернувши голову і притиснувшись щокою до килима на підлозі, Кетрін бачила Ленґдона, який лежав до неї спиною і досі конвульсивно здригався. За ним у холі непорушно лежав агент Гартман.

У зап’ястя Кетрін уп’явся холодний метал, і вона здогадалася, що їй зв’язують дротом руки. Вона перелякано сіпнулася — і зап’ястя пронизав нестерпний біль.

— Будете смикатися — тільки поріжете дротом руки, — попередив чоловік.

Обмотавши зап’ястя, він взявся за кісточки, роблячи свою справу з моторошною вправністю. Кетрін хвицнула ногою, і він боляче стусонув її під коліно своїм важким, як гиря, кулаком, за кілька секунд зв’язавши їй ноги.

— Роберте! — нарешті спромоглася гукнути вона.

Ленґдон застогнав. Впавши на сумку, він лежав на підлозі холу, а біля його голови валялася піраміда. Кетрін збагнула, що піраміда — її остання надія.

— Ми розшифрували піраміду! — крикнула вона нападникові. — Я скажу вам усе!

— Звісно, що скажеш. — 3 цими словами він витяг кляп із рота убитої жінки-охоронця і засунув його до рота Кетрін.

Кляп відгонив смертю.

Роберт Ленґдон почувався так, наче його тіло стало чужим. Він лежав, заціпенілий та безсилий, притиснувшись щокою до дубової підлоги. Він достатньо чув про шокери, щоб знати, що вони знерухомлюють людину, тимчасово паралізуючи нервову систему. Їхню дію, яку інколи називають електром’язовою дестабілізацією, можна прирівняти до удару