Читати книгу - "І навіть смерть не розлучить нас, Микола Білоус"

- Арсене, розпочинаємо. Наш суб’єкт розслаблений. Насолоджується в сновидіннях картинами своїх патологічних утіх. Єдина можливість проникнути йому у свідомість і зняти інформацію з блоку пам’яті. Добре знайома нам обом енергія пані Марії і стане ключем доступу. А ти постійно перебувай у моїй голові. Все, до найменшої дрібниці: кожну мою думку, кожне моє враження карбуй собі в енергетичну матрицю й ретранслюй душам, що поруч. Їх емоції – моя страховка, мій канат спалентолога, щоб не згубитися в клоаці душі Сучкова і повернутися назад, до вас. Раптом щось піде не за планом і я не зможу вийти з трансу, роби, як тоді, коли рятував мене восени. Не знаю, як це в тебе виходить але постарайся. За будь-яку ціну розбуди моє тіло, щоб душа відчувши небезпеку, повернулася вмить назад.

Розділ 5

Типова п’ятиповерхівка в передмісті. Охайний дворик з кущами хризантем перед вікнами. Відчуваю. Це тут. Мені сюди. Квартира на другому поверсі. Праворуч. В одній з кімнат на килимі грається у війну хлопчик років восьми. В кухні метушиться біля плити його мама. Худенька, невеличка жіночка з довгим білявим волоссям пов’язаним косинкою позаду голови. Готує їсти. Згодом мовить: «Сашко, йди вечеряти, хутчіш. Не забувай, мамі сьогодні на чергування». Сашко знехотя кладе на килим іграшковий літачок і прямує в кухню. На столі, в мисці, парує манна каша, поруч склянка з молоком. Доти хлопчина сьорбає ложкою кашу, мама дістає зі шафи халат. Акуратно складає, аби не помʼявся, й кладе до сумки. Сашина мама лікар. Хлопчик любить, коли вона в білому, наче янгол, який приходить до нього щоночі в образі татка. Він щоразу чує його по запаху військового кітеля з пагонами старшого лейтенанта, що висить поруч з маминим лікарняним халатом. Сашковий тато справжній «афганець». Загинув у тій далекій країні, про яку хлопчик ніколи б не знав, якби не така біда. Проте він вірив, коли виросте, буде обов’язково, як татко, військовим, і захищатиме батьківщину. Хлопчик чув, як мама клацає замком на вхідних дверях і цокає каблучками вниз по східцях. Вранці за ним забіжить тьотя Зіна, сусідка по площадці з квартири напроти і разом зі своєю Оленкою відведе Сашка в школу.

Дядько Федір - з’явився в житті Сашка несподівано. Хлопчика зі школи завжди забирала мама. Він чекав у дворі на неї, потім вони разом ішли в гастроном. Купляли до вечері для Саші смаколики й прямували на автобусну зупинку, щоб їхати додому. Цього разу все змінилося. Сашко деякий час марно зиркав по вулиці – мами не було. З якихось невідомих причин вона затримувалась. Щоб не мучити себе догадками, мимоволі прибився до купки старших хлопців, які з певних причин прогулювали уроки й ховаючись за кущами бузку, тихо покурювали та обговорювали «кіно ноцне» Фільм для дорослих, що дивилися, коли не було батьків удома, від першої і до третьої години ночі. Тут, у їхньому містечку, звичайні телеантени ловили сигнал з тієї сторони Бугу. З Польської Народної республіки. Місцеві добре знали не лише новини сусідів із за кордону, а й гарно поглинали західну культуру, якою любувалися сусіди. «Оце клас!» - хтось із старшокласників захоплено відтворював любовні сцени з нічного фільму для дорослих. – Отак їх варто «взувати», а не сюсюкати про якесь кохання! «Саша знав, що таке «взуватись». Йшлося не про взуття… Але жодного разу нічого подібного не бачив. Телевізор стояв у мами в кімнаті… Слухаючи розповіді старшокласників, він не зчувся, як зі сторони передмістя вигулькнула чорна блискуча «Волга» і, скрипнувши гальмами, зупинилась перед входом до школи. «Сашко! Хлопчику мій! – почувся з відкритих дверей машини голос мами, - зачекався? Вибач. Затрималась трохи.» Жінка вийшла з машини й попрямувала до хлопчика. Чимось нещирим і чужим раптом повіяло в душу Сашка. Він якусь мить ще стояв, збентежено розглядаючи свою маму і чорну машину позаду неї, аж потім, оговтавшись, закинув ранець з підручниками на спину й рушив назустріч.

- Будьмо знайомі, - озвався до Сашка чоловік за кермом, - Федір! А тебе як, мужик?» - і падав хлопцеві руку.

- Мене – Сашко, - ледве-чутно промимрив у відповідь. Чоловіча долоня була холодна, як у мерця, і мокра. Сашку стало бридко. І він, щоб ніхто не бачив, намагався украдьки зітерти слід руки дядька Федора об тканину штанів. Та, зрештою, подумав: «удома відмию». Мама не замовкала. Сашко тепер знав – дядько Федір великий начальник. Працює у в’язниці. Вони з мамою збираються побратися й жити разом.

Біля будинку Федір першим вийшов із машини, відкрив двері авта мамі, а потім Сашкові. І вже втрьох, не поспішаючи, подалися в квартиру. Ще в коридорі Сашко відчув – щось змінилось. Усе не так, як було вранці: в кухні на столі стояли різноманітні наїдки й надпита пляшка коньяку. Запах спиртного хлопчина піймав від матері ще в машині. Але подумав: «Здалося. Такого ніколи не було.»

         Доти дорослі тихо гомоніли в кімнаті. Сашко старанно, з милом, мив руки над раковиною умивальника. «Це погано. Дуже погано, мамо. Могла б і зі мною порадитись» - сумно розмірковував хлопчик.

         Наступного дня, в неділю, Федір Давидович привіз свої нечисленні речі й поїхав знову на службу. В мами був вихідний. Вона, прибираючись, вешталась по квартирі. Коли дійшла черга до кімнати із шафою, дістала невеличку стареньку валізу з армійського наклейкою «ВДВ» і захопилася поспіхом скидати туди таткові речі. Сашко сидів у кріслі напроти й слідкував за руками матері.

- Мамо, - промовив несміливо, - не ховай татків кітель і фотографії. Залиш мені.

- Не треба вони тобі, синку. Тепер у тебе буде інший татко. Не рідний, проте хороший чоловік. Він любитиме тебе. Він також військовий. Його одіж висітиме тут, біля мого халата.

- Мамо, - знову обізвався Сашко. – Не добрий він, мамо . Його форма смердить щурами, як у підвалі нашого будинку, а руки холодні і липкі. Твій одяг смердітиме так само, бо висітиме поруч.

Жінка не сварилась на сина. Не кричала. Лише наблизилася обличчям до дитини й тихо але твердо прошипіла у відповідь, - Що ти знаєш? А як бути мені? Запам’ятай. Тепер він головний у сім’ї. Отож будеш слухати його й робити усе, що скаже. Затямив?!