Читати книгу - "Загублені світила, Катерина Леванте"

Здавалося, лабіринт відчував їхній прогрес. Коридори стали ширшими, а магічна енергія у повітрі відчувалася сильніше. Попереду, за останнім поворотом, виднілося щось схоже на вихід. Але коли вони підійшли ближче, перед ними виросла тінь.

Третій лабіринт: Тінь сумнівів

Це була постать, яка начебто з’явилася з темряви самого лабіринту. Вона мала розмиті обриси, а її обличчя змінювалося з кожною секундою, приймаючи форми їхніх найбільших страхів.

Для Невілла це був він сам, але слабкий, не впевнений у собі, таким, яким він був у дитинстві. Постать дивилася на нього зі зневагою.

— Ти нічого не досягнеш, — промовила вона, її голос був схожим на голос бабусі, але спотвореним і повним глузування. — Ти всього лише тягар для інших.

Невілл відчув, як його пальці стискають паличку сильніше. Його першим інстинктом було атакувати, але Полумна зупинила його.

— Не борись із тінню, — прошепотіла вона. — Вона лише відображення.

Полумна повернулася до своєї частини випробування, де постать прийняла форму її батька. Його очі були порожніми, а голос звинувачував її в тому, що вона «не така, як усі».

— Ти завжди була дивною, Полумно. І завжди будеш самотньою.

Але замість страху в її очах спалахнула рішучість. Вона зробила крок уперед, прямо до постаті.

— Ти не мій батько, — сказала вона чітко. — Ти лише відображення моїх сумнівів. І я більше не боюся тебе.

Тінь почала зникати, ніби розчинялася у світлі, що випромінювала її рішучість. Невілл, спостерігаючи за її діями, зробив те саме. Він подивився в очі своєму страху і сказав:

— Я більше не той хлопчик, яким був раніше. Я довів це собі.

Тінь завмерла, а потім теж розчинилася.

Останній крок: Ритуал довіри

Коли тиша повернулася, лабіринт почав зникати. Перед ними знову виник зал із п’єдесталом. Щит Гармонії тепер світився яскравіше, наче реагував на їхню рішучість.

— Ми майже біля мети, — сказала Полумна, роблячи крок уперед.

Але щойно вони наблизилися до щита, між ними і п’єдесталом з’явилося ще одне перешкодження — магічне поле, що пульсувало синім світлом.

— Що тепер? — запитав Невілл.

Полумна нахилила голову, наче слухала щось невидиме.

— Це перевірка нашого зв’язку, — сказала вона тихо. — Ми повинні працювати разом.

Вона простягнула руку до Невілла, і він одразу ж узяв її. Їхні пальці зімкнулися, і ця проста дія раптом наповнила повітря енергією. Поле почало змінювати колір, стаючи прозорішим.

— Закляття гармонії, — прошепотіла Полумна. — Промовляй за мною.

Вони разом вимовляли слова, що звучали, наче пісня. Їхні голоси зливалися, створюючи мелодію, яка наповнювала зал. Магічне поле почало зникати, поки не зникло зовсім.

Коли вони ступили до п’єдесталу, щит випустив хвилю енергії, яка обгорнула їх обох. Вони відчули, як тепло й спокій наповнили їхні серця.

— Ми зробили це, — сказав Невілл, його голос був сповнений полегшення.

Полумна усміхнулася, але в її очах була глибока задумливість.

— Це лише початок, Невілле. Ми ще не знаємо, який тягар цей щит може принести.

Вони стояли поруч, тримаючи щит, відчуваючи, що їхня подорож тільки починається.