Читати книгу - "Загублені світила, Катерина Леванте"

Зал відлунював їхніми важкими кроками, коли Полумна й Невілл залишали місце, де магія охоронців розсипалася на порох. Але відчуття перемоги швидко відступило. Простір навколо здавався безмежним і чужим, а попереду на них чекало нове випробування.

— Куди тепер? — запитав Невілл, роззираючись навколо. Стіни були суцільно вкриті рунами, що світилися тьмяним блакитним світлом, ніби спостерігали за кожним їхнім кроком.

Полумна зупинилася перед величезними дверима з різьбленими зображеннями. Вони зображували битву між двома магами, чия сила розривала простір навколо. Внизу, під їхніми ногами, лежали уламки світу, які вони намагалися захистити чи знищити.

— Тут усе почалося, — тихо сказала вона. Її голос звучав урочисто, ніби вона знала щось, чого Невілл ще не розумів.

— Що почалося? — Невілл підійшов ближче, намагаючись зрозуміти, що означають ці символи.

Полумна провела рукою по різьбленню, її пальці злегка тремтіли.

— Перший конфлікт, — відповіла вона. — Це не просто охоронці чи пастки. Цей артефакт, Невілле, — ключ до чогось більшого. Його створили двоє магів, які вірили, що їхня сила здатна змінити все. Але вони не змогли дійти згоди, і їхній конфлікт розділив світ на частини.

Невілл уважно слухав, але водночас відчував, як його тривога зростає.

— І тепер ми повинні виправити їхні помилки?

Полумна усміхнулася, але в її усмішці була суміш гіркоти й рішучості.

— Ні. Ми повинні знайти баланс.

Вона зробила крок уперед і підняла паличку. Її голос був спокійним, коли вона почала промовляти закляття. Слова лилися ритмічно, відлунюючи в стінах. Невілл приєднався до неї, повторюючи фрази, навіть не до кінця розуміючи їхнє значення.

Двері почали тремтіти, а різьблення на них ожило. Маги, зображені на них, рухалися, наче знову вступали в битву. Раптом двері відчинилися з гучним скрипом, і перед ними відкрився новий зал.

Всередині зали випробувань

Зал був величезним і порожнім, але центр притягував увагу. На п’єдесталі стояв ще один артефакт — цього разу щит, викований із чорного металу, який блищав навіть у слабкому світлі. Навколо нього кружляли магічні вогні, що виглядали як привиди.

Полумна зупинилася, її очі спалахнули.

— Це щит Гармонії, — сказала вона. — Один із наймогутніших артефактів, створених для об’єднання магій.

— І що нам із ним робити? — запитав Невілл, але в цей момент він зрозумів, що відповідь була очевидною.

З іншого кінця зали з’явилися три нові постаті. Це були не охоронці, а примарні фігури, що нагадували справжніх людей. Їхні обличчя були суворими, а очі світилися магією.

— Ви ті, хто прийшов зламати печать, — промовила одна з примар. Її голос був глибоким і відлунював у головах. — Щоб довести, що ви гідні, ви повинні пройти три випробування.

Полумна і Невілл обмінялися поглядами.

— Що за випробування? — запитала Полумна, ступивши вперед.

Примари зникли, а зал почав змінюватися. Земля під ногами затремтіла, і вони опинилися посеред кам’яного лабіринту. Стеля зникла, відкривши небо, затягнуте темними хмарами, крізь які просочувалося зелене світло.

— Це буде нелегко, — сказала Полумна, дивлячись на звивисті коридори перед ними.

— Ти думаєш, це головоломка? — запитав Невілл.

— Ні, — відповіла вона. — Це перевірка нашого розуму, сили і… нашого зв’язку.

Перший лабіринт: Ілюзія минулого

Коли вони почали рухатися, стіни лабіринту ожили. На них з’явилися картини з їхнього минулого. Невілл побачив сцени зі своїх студентських років: його першу битву, коли він стояв перед Беллатрісою Лестранж; момент, коли він зруйнував Горокракс. Але раптом усе змінилося.

На одній зі стін він побачив бабусю, яка сварила його за невпевненість. Її слова були болючими, але реальними.

— Ти не достатньо сильний, щоб стати магом, як твій батько, — звучало її відлуння.

Невілл зупинився, завмерши перед цим образом. Його серце стиснулося, а руки почали тремтіти.

— Це не реально, — сказала Полумна, обережно торкнувшись його плеча. — Це лише випробування.

— Але воно таке справжнє, — прошепотів Невілл.

Полумна обернулася до нього. Її голос став більш м’яким.

— Невілле, минуле не визначає нас.

Воно лише частина нашої історії, але ми завжди можемо обрати, як діяти далі.

Її слова, прості, але щирі, змусили Невілла знову поглянути на зображення. Воно почало блякнути, а потім зникло зовсім.

— Ти маєш рацію, — сказав він, дивлячись на неї з вдячністю.

Вони рушили далі. Тепер уже Невілл підтримував Полумну, коли на стінах з’явилися її власні ілюзії — сцени, де вона почувалася ізольованою і нерозумілою. Але тепер вони були разом, і жоден із них не залишився наодинці зі своїми страхами.

Другий лабіринт: Перевірка сили

Коридори звузилися, а перед ними виникли магічні бар’єри. Їх потрібно було зламати, використовуючи свої закляття. Але кожен бар’єр відповідав силою на магію, з якою до нього зверталися.

Невілл використовував свою силу, руйнуючи перший бар’єр потужним закляттям “Бомбарда”. Але наступні бар’єри ставали все міцнішими.

— Це не лише сила, — сказала Полумна, уважно роздивляючись наступний бар’єр. — Вони реагують на наші емоції.

Вона простягнула руку до бар’єра і промовила “Люмос”. Бар’єр засвітився, а потім зник, ніби визнав її доброзичливість.

— Іноді, щоб перемогти, не потрібно руйнувати, — сказала вона, поглянувши на Невілла.

Коли Полумна знищила останній бар’єр без зайвого насильства, Невілл зрозумів, наскільки відмінними, але взаємодоповнюючими були їхні підходи. Він завжди брав на себе фізичну частину завдання, але Полумна бачила за поверхнею більше, ніж інші.

— Вони хочуть випробувати не тільки наші сили, але й наш розум, — сказала вона, дивлячись на нього теплими, спокійними очима.

— Тепер я це бачу, — відповів Невілл, і його голос був тихим, але сповненим рішучості.