Читати книгу - "В обмін на кохання, Солен Ніра"

— Добрий ранок, — сказав Лукос, не відводячи очей від екрана. — Біла сукня — сміливий вибір для прогулянки по газону.

— Дякую, я люблю виклики. Особливо ті, що можуть завершитися травмою коліна.

Він хмикнув.

— Тобто весь твій стиль — це «мода на виживання»?

— Так. Іноді — буквально. Минулого тижня я ледь не повісила себе своїм же шарфом.

— Вражаюче.

Я вже хотіла сісти поруч, але… впала. Можливо, коріння. Можливо, власні ноги. А можливо, просто життя вирішило зробити цей момент ще більш «світським».

— О, господи, — прошипіла Софі з-за кущів. — Це ж комедія, а не наречена.

— Ви в порядку? — холодно запитав Лукос, нахиляючись.

— Цілком. Мені зручно з землею. Ми вже на «ти».

Він підняв мене, притримуючи за талію трохи довше, ніж було потрібно. Очі його блищали, але він нічого не сказав. А я… я майже не дихала.

— Я думаю, що… — почала я, але в цей момент до нас підійшла Софі. Ефектно. Рішуче. З вбивчою усмішкою.

— Як мило, — сказала вона. — Ви, здається, гарно проводите час. Такий природній зв’язок… особливо з землею.

— Можливо, саме так народжується кохання, — відповіла я з тією ж самоіронією, що рятувала мене з пелюшок. — Одне незграбне падіння — і ти вже на гачку.

Лукос стиснув губи, щоб не засміятись. Софі роздратовано клацнула каблуками.

— Ну звісно. Головне — бути собою. Хай навіть ця «собою» — повна катастрофа.

І пішла.

Увечері Белла принесла шоколадку і переможний вигляд.

— Я бачила все! Софі — на межі! Ти — ідеальна! Може, завтра влаштуємо сцену ревнощів ще й навколо іншого чоловіка?

— Ні, Белло. Я просто хочу спокою.

— Ти вийдеш заміж. Не заспокоюйся!

А Лукос… він пройшов повз мене пізно ввечері у коридорі. Просто глянув. І сказав тихо:

— Гарно впала сьогодні. Натхненно.

І пішов.

А я лишилась стояти, не знаючи — він дражниться чи милується.

Може — і те, й інше.