Читати книгу - "Про любов для дітей, Ангеліна Кріхелі"

— Що це їм за папірці такі роздали всім? — допитливо поцікавився він.

— Це грамоти, — просто відповіла Надя, наївно вважаючи, що на цьому питання закінчаться. Аж ні.

— Як листи подяки, які цар видає героям?

— Схоже на те, — ухильно відповіла Надія, ретельно стежачи за перебігом сценарію.

— Значить, це діти героїв? — уперто не відставав Горинич.

Нарешті, Надя відірвала погляд від сцени, зосередивши увагу на іншому.

— Ні, звичайні діти, — розгублено відповіла дівчина. — З чого ти взяв, що це діти героїв?

— А чому їм грамоти однакові дали? — Змій, як завжди, старанно намагався докопатися до істини.

— Щоби нікому прикро не було, — чесно відповіла Надя.

Для неї це було справою звичною. Так завжди чинили на виставках, у яких вона брала участь. А якщо це були серйозніші виставки, які іменувалися обласними, міжміськими чи навіть міжнародними, то частенько в коридорі організатори потім переможцям віддавали їхні призи та нагороди за перші, другі та треті місця. «Щоб не травмувати психіку тим, хто не переміг», — пояснювали вони.

— Тоді як вони зрозуміють, хто з них краще насправді? — не відставав Горинич.

— Навіщо? Головне ж бути краще за самих себе вчорашніх, а не сусіда по парті, — так їй якось пояснив батько, і Надя з того часу перестала ставити подібні питання на виставках. 

Та й у виставках вона з тих пір просто перестала брати участь, зосередившись на створенні портретів друзів, що були в чарівному лісі.

— То навіщо ж вони прагнутимуть стати кращими, якщо їм уже роздали папірці, що вони найкращі?

Надя задумалася ненадовго, але відповіді Гориничу знайти не зуміла.

Змій невдоволено насупився. Він ще якийсь час намагався заглянути в абсолютно однакові кольорові листочки, роздані дітям, і зміг прочитати, що видані вони за хорошу поведінку та досягнення протягом року, що минає.

Він раптом зрозумів, що цей світ йому майже незбагненний, тут його душі було болючіше, ніж деінде, і засумував — адже тут була його Надія.

Але набагато складнішою виявилася ситуація з Ягою. Вихователі вирішили прикрасити сценарій і в останню мить запровадили нову дійову особу — Бабу Ягу. Причому в її класичній, традиційній і звичній для людей формі: потворну, з бородавками, кудлату, в брудному та залатаному одязі, шкідливу просто від природи, за характером, а зовсім не з поважних причин.

Тут уже не витерпіла справжня Яга, яка грала Снігуроньку. Вийшла за імпровізовані лаштунки.

Надя вибігла слідом. Вона розуміла, як чаклунці було прикро: адже Яга прийшла до них з добром, допомогти дорослим, створюючи свято для маленьких, а вони такою монетою відплатили. Але й людей вона могла зрозуміти. Адже ніхто не знав, яка Яга насправді. Щоправда, більшість просто не хотіла знати, звичка — зручна річ, мало хто готовий її міняти. Та й заради чого?

— Яга, миленька, пробач мені! — вигукнула Надя, наздогнавши чаклунку в коридорі. — Я не знала, що так вийде, — вона винувато дивилася в підлогу, боячись підняти очі на чарівницю і відчуваючи свою провину за біль лісової мешканки.

— Ти тут при чому? — відмахнулась Яга, обіймаючи Надію. — Ніколи мені не винищити той образ із пам'яті людської. І сама я в тому винна. Не Цар Озерний, не інший хто, а я сама. Нехай і таку ситуацію він мені підсиропив на пару з Лісовиком та тими ж сестричками моїми, німфами. Але як у цій ситуації поводитися, вибирала все-таки я. Справедливо, що я тепер за це відповідаю. Але боляче як... — зітхнула вона.

— Статут про секретність не дозволяє розповісти прямо, хто ти, — надумала Надя, як їй здалося, вдале рішення. — Але ж ти можеш створити добре диво так, щоб вони задумалися про тебе, і при тому не видати себе.

— Як? — зацікавилася Яга.

— А ти прислухайся до бажань дітей, які вони загадали: хто що із них побажав під ялинку на Новий рік. Адже вихователі просто цукерки всім купили і склали в мішок Діда Мороза. Всім однакові. Цукеркам діти, звісно, зрадіють. Але якби отримати в подарунок по-справжньому бажане щось...

— А ти ж маєш рацію! — пожвавішала Яга і попрямувала знову до зали.

Надя з полегшенням зітхнула — невеселе вийшло свято у них. Коли дівчина теж повернулася до зали як помічниця Діда Мороза та Снігуроньки, захід добігав кінця — саме до моменту роздачі заповітних подарунків.

Багато дітей вже знали, що в мішку Мороза лежать пакунки з цукерками, і обговорювали з іншими лише, які саме там будуть цукерки. Тож особливого інтересу до дії не виявляли. Коли знаєш все наперед, жити і спокійніше, і нудніше одночасно.

Батьки не приховували від дітей нічого, вважаючи, що зайве диво робить крихіток надто непрактичними, а в сучасному світі це, на їхню думку, є неприйнятним.

Яга глянула на Надю у пошуках підтримки. Дівчина підбадьорливо посміхнулася і кивнула чаклунці. Навіть наймогутнішим створінням потрібна проста людська підтримка.

З хвилюванням у голосі чарівниця, продовжуючи грати роль Снігуроньки, незважаючи на всі душевні муки від присутності спотвореної фольклором фальшивої Яги, голосно заявила Діду Морозу, що настала черга подарунків.