Читати книгу - "Про любов для дітей, Ангеліна Кріхелі"

Кощій розуміюче хмикнув.

— А ще хлопчик переїхав, мабуть, чи школу змінив. І надалі мовчав, де його тато...

Надя похмуро схилила голову. У словах Кощія було зерно істини. Вона це точно знала, оскільки хлопчик цей був її татом, а не однокласником. Сама не розуміла, чому розповіла не всю історію правдиво, але зізнаватись, що Кощій правий, не хотілося.

— Отже, люди вірять, що життя змінюється від цього? — уточнила Яга.

— Вірять. І воно справді змінюється. Причому найчастіше на краще. Психологи кажуть: річ у тому, що свідомість більше не бачить ситуації, яка пригнічувала, бачить як вирішену справу, і тому мозок розслаблюється. І людина стає успішнішою.

— Он як?! — Яга явно не була згодна з фахівцями у галузі психології. Надя скривилася від її тону. — А вони не говорять випадково, що все має свою ціну? Змінити ім'я означає влізти в чужу долю. По суті, проти волі відібрати її в когось. Щоб десь прибуло те, що не планувалося, десь мало поменшати.

— Хіба не буває винятків? Невже це настільки серйозно? — злякалася Надія, порадівши, що тато їхню розмову зараз не чує, інакше б роздумував про ціну свого вчинку колись.

— Винятки, звичайно, бувають. Коли людина відчуває, що ім'я не його, яке зовсім певне інше, і тому змінює. У такому разі людина саме з чужого шляху йде, приходячи на свій, і все стає на свої місця. А такі..., — Яга пересмикнула плечима. — Серйозніше лише смерть. Життя за життя. Тепер людина буде за іншу, а не за себе, щоб не руйнувати долі, які перепліталися з тією, яку принесли в жертву.

— Як це?

— Ось помирає, наприклад, якийсь Кривко, — терпляче пояснив Кощій, намагаючись говорити якомога м'якше, бачачи, що Надя і без того вже налякана. — А його друг, якийсь Прудко, знаходить спосіб допомогти йому вижити і за це платить своїм життям. Тепер Кривко має жити життям Прудка. Тому що в долях інших людей чітко прописано саме Прудко, а не Кривко. Чи це потрібно насправді? Такі ситуації, звичайно, куди серйозніші та страшніші. Але будь-які зміни в першопочатку завжди тягнуть за собою наслідки, які занадто важко, а частіше просто неможливо передбачити.

— Але ж це не завжди так?

— Помічала, як змінюється людина, якщо раптом вижила, коли ніхто й не чекав цього? — запитанням на запитання відповів Кощій.

Притихлий у кутку Горинич закивав головами.

Надя мимоволі ахнула, зрозумівши, наскільки він правий. Особисто вона з таким не стикалася, але багато читала та чула. Люди в таких випадках кажуть, що у людини система цінностей змінюється. А виявляється, це вони тепер просто за інших живуть.

— Ось уяви, — сказала Яга, — що твій сусід Федір раптово перетворився на Микиту, наприклад. Ім'я — це як штамп. Теодорос, від якого походять Федір, Богдан і старе ім'я Федот, означає «дарований Богом». А Микита — це «переможець». Такі різні слова, правда? За простими словами заховані характери, долі, вчинки... Варто змінити ім'я, і ось уже перед нами не сором'язливий юний винахідник, якого так привітно зустрічає наша Надійка в гостях... — Яга недвозначно глянула на дівчину, даючи зрозуміти, що помітила їхню взаємну симпатію і схвалює її, — а зовсім інша якась людина.

Горинич зауважив, що Надя навіть зблідла, усвідомивши розмах і важливість питання.

— Ой, не треба кошмарів! Ідемо з дітьми грати! Вони такі потішні! Ядвіга, ти йдеш? — втрутився він.

— Не треба міняти моє ім'я, — похмуро і мало не по складах викарбувала чаклунка, але її погляд поступово почав пом'якшуватися. — Я звикла не зраджувати собі.

— Я не могла вчинити інакше, — похмуро виправдовувалася Надя, поки Яга одягала свій костюм Снігуроньки. — Ніколи не знаєш, як відреагують люди і що вони можуть зробити.

— Але ж ти зрозуміла і прийняла нас такими...

— Не всі такі, як я.

Яга обернулася до дівчини, примирливо обійняла її.

— Тут вже що правда, те правда. Ну, все, вистачить балаканини. Ходімо до діток.

Завершивши грим, Яга та Кощій попрямували до виходу. За ними вийшли й Надія з Гориничем.

Змій, як було обумовлено, вмостився на лавці скраю, щоб нікому з дітей не загороджувати імпровізовану сцену біля ялинки, встановлену в музичній залі.

Дітлахи із задоволенням розглядали його. Старші хлопці сперечалися, справжній він, диво техніки чи вдалий костюм. Молодші довірливо тулилися до нього, немов курчата до курки, намагаючись зберегти на згадку дещицю чарівності.

Він зовсім не заперечував. Але варто було комусь із дорослих вкотре вщипнути його за бік у спробі помацати тканину, з якої пошитий костюм, як він відразу дратувався. Буквально закипав, мов чайник. І справа була не тільки в тому, що ці дорослі не вірили в чаклунство. Дратуються і багато людей, що не володіють чарами, в особистий простір яких влазять без дозволу, нахабно смикаючи за прикраси або пробуючи матерію, з якої пошито одяг.

Наді частенько за час заходу доводилося ставати між людьми та своїм другом, щоб уникнути відкритого конфлікту. Проте, на щастя, кількість присутніх дорослих обмежена, і коли вони обговорили «костюм» Горинича, тема вичерпалася.

Але незабаром питання з'явилися у самого Змія, і він не уникнув поставити їх Наді.