Читати книгу - "Вітька Гоцул і сільські витівки, Картава Ната"

-Та й я, мабуть,—підхопив Сашка, озираючись на сусідів, щоб ті не почули про їх розмови.

Інші хлопці мовчки кивали головами, намагаючись уникати поглядів Вітька, хоч той ще й не втратив свого ентузіазму і рвався до нових пригод. Та навіть він відчував,що його друзі стали дещо стриманішими і поводилися наче чужі.

—Ну що ж ви такі, хлопці? Хіба що це нас зупинить?—намагався підбадьорити їх Вітька, але ті тільки знизували плечима.

—Та, може, іншим разом, Вітьку,—промовив Мішка.—Я ще...ну, не готовий.

 І так, майже непомітно, всі хлопці поступово відсторонилися від свого бажання вчитися бойовому гопаку разом із Вітьком.

Спочатку вони перестали ходити на заняття, потім уникали розмов про тренування.

— Ех, дістала нас ця бузина, — не раз жартували між собою хлопці, згадуючи те, що сталося. І хоч із часом все потроху забулося, та після тієї пригоди вони вже не поспішали рватися в козаки.

Лише Вітька залишився вірним своєму захопленню. Хоч і без колишньої компанії, але він продовжував вчитися козацькому ділу.