Читати книгу - "Ловці туманів, Олександра Чернобай"

Кая не відчувала страху. Зовсім. А тремтіння, що за останній час майже не полишало слідчу, здавалося тепер постійним її супровідником.

Те, що сталося прямо в неї на очах з Андрієм, не просто у всіх сенсах вибило з-під ніг тверду поверхню, та страшна подія вщент знищила її впевненість. Кая думала, що в них є хоча б приблизний план дій, що їй вдасться принаймні дати попрощатися рідним з Андрієм, але хтось чи щось знову їх обійшло і надурило.

Вона втомилася від постійної магії навкруги та її невідворотних наслідків. Кая не могла з нею боротися, не цього разу, тому суцільне розчарування і спустошеність насичували кожну клітинку її тіла. Слідчій бракувало сил, Кая вже нічого не знала і не розуміла, не усвідомлювала, хто вона у цій грі. Навколо неї з’являлися її знайомі, але Кая бачила їх, ніби через напівпрозору стіну.

Спочатку прибігла та клята Оксана, ну, хоч штани Олексі принесла, й то добре, слідом за нею прибув і Лад. Потім несподівано з повітря вилетіла й покотилась по траві Аріадна, наче її хтось щосили жбурнув невідомо звідки, але тільки-но вона підхопилася з землі, миттю підійшла та наставила один з кинджалів прямо на Каю.

Чи злякалася слідча? Абсолютно ні. Їй було цілком по цимбалах, вона зараз нічого не боялась і майже нічого не відчувала.

Однак геть іншої думки був Іриней, він чимдуж обурився, знову міцно притиснувши Каю до себе:

– Ти що, взагалі глузд здоровий втратила? Опусти свій кинджал. Негайно!

– Ні, не опущу, Іринею! Вона якось причетна до всієї цієї маячні, яка навколо коїться! Їй точно щось відомо про тумани, а може навіть і про її Андрія. Нехай розповідає! «Коло долі» мені прямо вказало на неї, ти знаєш сам, воно абищо не говоритиме. Кая щось знає, але не зізнається, що саме!

– Аріадно, нею декілька хвилин тому ледь не поласували, навряд твої підозри доречні, – Олекса говорив на відстані, бо анітрохи не хотів бентежити Каю, розуміючи, що на її очах вбив друга і колегу, тож поки не наближався до них.

– Ти не збагнеш. Олексо, ти не чув, що сказало Коло. І ти гадки не маєш, що мені тільки-но довелося пережити у тому паскудному світі спогадів та ілюзій! – Аріадна скривилася від огиди й кілька раз плюнула на землю, витираючи рот вільною від зброї рукою.

– Годі, Аріадно! Відчепися від неї! – Іриней не на жарт розгнівався, він був готовий кинутися на вартову, якби її кинджал посунувся ще хоч на сантиметр ближче.

Тільки от Каї було байдуже, її хитало, перед очима половина всього розпливалося, кортіло спати, просто лягти, підтягнути до себе коліна й заснути, забувши про все, що з нею останнім часом трапилося.

Неочікувано з повітря виринули Іван та Марія, вони трималися за руки, аж поки вартовий не зиркнув на них, бо, здається, не зрозумів, як це сталося і хто був ініціатором того доторку. Аріадна теж мигцем поглянула на сплетіння їхніх пальців, проте хутко перевела погляд назад на Каю.

– В чому річ? Що тут відбувається? – схоже, Іван більше навіть відчув, ніж побачив, стан бойової готовності Аріадни.

– Твоя посестра геть втратила клепки! От, що відбувається! – очі в Іринея налилися майже чорним, наче небо вночі, яке пронизують стрімкі блискавки. Він притискав Каю дедалі сильніше, їй вже і не комфортно стало, тому вона сама відхилилася від нього, збираючись сказати, що хоче стати на ноги. Проте її увагу відвела Марія, вона з твердим виразом обличчя підійшла до Аріадни та не менш твердо звернулася до неї:

– Розкажи все, що з тобою сталося у світі спогадів та ілюзій. Доведи Івану, що Ігор не той, за кого себе видає, що він – звичайний ошуканець.

Аріадна від слів Марії за мить зблідла, навіть рука з кинджалом похитнулася. Вона хотіла щось поспіхом відповісти, однак лише розтулила вуста і вдихнула, розгублено бігаючи своїм поглядом.

– Що тобі відомо? Туман тебе знову перемістив до Ігоря? – Іван теж наблизився та уважно зазирнув Аріадні в очі. Вони секунд тридцять мовчки дивились один на одного, ніби подумки спілкувалися. Зрештою вартова напружено зітхнула, опустивши свою зброю.

– Іване, вона має рацію. Марія права, Ігор – не привид твого покійного брата. Варто було від початку довіряти своїй інтуїції.

– А хто ж тоді це? – Іван взяв Аріадну за плечі. – Чому ти вся тремтиш? Він тобі щось заподіяв?!

Вартова похапцем зиркнула на Олексу та на крок відступила, руки Івана миттю сповзли з її плечей.

– Під личиною твого брата ховався той… паскудний перевертень, через подряпини якого я померла в минулому житті.

– Що…?! – пролунало цілком від усіх. Навіть Кая стрімко прийшла до тями, ніби її від сну пробудили. Вона й про слабкість свою забула, одразу ж підвелася, щоправда, не без підтримки Іринея.

– Але як… Як таке може… Ні! – Іван збентежено помотав головою, здається, він власним вухам не повірив. – Звідки б той перевертень там взявся? І до чого тут мій брат взагалі?

– Я билася з ним, намагалась обхитрувати й поранити, але вийшло тільки шмат сорочки відхопити. В нього на спині був той самий символ, який ми побачили тоді під правою лопаткою перевертня, коли вперше перемістилися до його реальності. Та він і не пручався навіть, зареготав і повернув собі справжню подобу. Ти лише пригадай слова, які він мені сказав: «А це вже і не твої спогади. Не твої…» Ми бачили не вигадку, Іване. Тоді, коли він передав аркуш паперу невідомій жінці в каптурі, а до цього встиг мене подряпати, не було ілюзією, ми бачили справжній спогад того невідомого перевертня…