Читати книгу - "Ловці туманів, Олександра Чернобай"

– Почекай, – до них нарешті підійшов Олекса. – Якщо це був перевертень, то я можу його знати або принаймні дізнатися, до якої він зграї належить.

– Так, але яким чином тобі його змалювати? Я не маю хисту до написання портретів.

– Фоторобот скласти, – Кая відчула, як всі погляди миттю встромились в неї, але вона думала лише про те, що тільки-но почула від Аріадни. – Потім його можна спробувати «пробити» по наших базах даних чи запити відповідні зробити, принаймні встановити особу… тобто людську особу того перевертня.

– Гарна ідея, – Марії, схоже, сподобалася пропозиція Каї. – Гадаю, не так багато перевертнів перемістилися до світу спогадів та ілюзій, ймовірніше, вони вважаються зниклими тут серед людей. Якщо, як сказала Кая, нам вдасться встановити його особу, Олекса зможе дізнатися, чи дійсно він – перевертень, а не чергова ілюзія, і куди врешті-решт подівся.

– Я все одно не розумію… – Іван помотав головою. – Він прикидався моїм братом… Чому? Для чого? Невже Ігор мав з ним якісь справи?

Марія знайшла відповідь майже одразу:

– Бо йому щось потрібно від тебе. Або ж від мене, раз він тобі стільки маячні всілякої наплів, – було помітно, що провідниця мала глибоку образу на Івана, зараз вона дивилася на нього зовсім інакше, більше її погляд не здавався сповненим ніжності.

Неочікувано вартовий вдарив у долоні:

– Опис ритуалу! Точно! Як я одразу не пригадав? Ігор… тобто – той негідник, просив мене якомога швидше знайти та повернути йому сторінку з описом ритуалу, яку нібито він Марії віддав, – останні слова Іван промовив зовсім тихо. –  Але нащо йому цей ритуал? Що в ньому особливого такого може бути?

– Все, що завгодно. Ми не знаємо, як він має відбуватися, не знаємо, які складники для нього потрібні. Тим паче Андрія перетворили незрозумілим чином, я навіть не впевнений, чи упирем він зрештою став, адже вони вдень не вилазять зі своїх схованок, – Іриней нарешті трохи вгамував свій гнів, хоча продовжував суворо та недовірливо зиркати на Аріадну.

– Так чи інакше, нам треба знайти сторінку з ритуалом, лише тоді, напевно, ми все зрозуміємо, – Олекса підсумував і замислився. – То за версією того шахрая опис ритуалу знаходиться в Марії?

Іван розгублено кивнув, Кая помітила, що він вже декілька хвилин не наважувався підвести свій погляд на провідницю.

– В мене його нема, якщо мені ще раптом хтось не вірить, – Марія на мить здійняла руки, вона виглядала напруженою і навіть сердитою, проте всі швидко збагнули, через кого дівчина виправдовувалась.

Купа очей вперлися в Івана, від чого він ще дужче схмурнів, абсолютно не знаючи, що говорити. Але за нього сказав Іриней:

– Чудове у нас товариство. Дружнє! А найголовніше – довірою так і тхне! Вже провідників он звинувачуємо в проведенні темних ритуалів, а на людей взагалі зброю наставляємо, підозрюючи бозна в чому! То наша спільна справа, шановні, точно на шалений успіх приречена! – Іриней не втримався від гострого їдкого зауваження, найбільше пронизуючи своїм вимогливим поглядом Івана та Аріадну.

– Слухай, розумнику, мені «Коло долі» на неї вказало, второпав? А щодо Івана… я б на тебе подивилася, якби перед тобою рідний брат з’явився. Хоча тобі все одно цього не збагнути, адже ти не маєш ані рідні, ані посестер чи побратимів. Тоді принаймні спробуй себе на місце Івана поставити, його заплутали й обдурили, невже не ясно?

– Ого, як ти його захищаєш! – тут і Оксана подала свій голос, до цього вона просто мовчки спостерігала за іншими, проте варто було Аріадні стати на захист Івана, та не проґавила шансу розбурхати вогонь, – Олексу ти так не захищала ніколи.

– Стули пельку, га! – Аріадна явно ледь стримувалась, аби не послати її якнайдалі.

Оксана діловито склала руки одна на одну:

– Бачу, ваш зв'язок вийшов на новий рівень. Може ви вже там і цілуєтеся потайки, а інших, небайдужих до вас, за дурнів тримаєте?

В Аріадни втричі збільшилися очі, вона розчервонілась, немов її щоки натерли томатами. Вартова з жахом зиркнула на Івана, потім на Олексу, намагаючись дібрати слова.

Всім одразу все стало зрозуміло, навкруги запанувала бентежна тиша, окрім напруженого дихання геть в різний такт, більше нічого чутно не було.

Кая перевела погляд на Олексу, він з непроникним виразом обличчя дивився на вартову. Певної миті слідчій здалося, що вона побачила в небесних очах перевертня гірку посмішку, наче нею він промовляв, що так і думав, ніби цього й очікував, хоча вуста його зовсім не посміхались. Не можна було не помітити тінь розчарування, що промайнула в погляді Рудого, яким він змусив Аріадну зніяковіти ще дужче.

– Все не так, як здається, повір. Я поясню…

– Вона – ні до чого, – Іван перебив Аріадну. – Це я поцілував її, не треба гніватися на неї, – він поглянув спочатку на Олексу, а потім і на Марію.

– Ой, а вона ж так заперечувала напевно, що тепер он стоїть і раків пече, щоки аж спалахнуть скоро.

– Оксано, а може б ти не лізла, куди тебе не просять? – оскільки в інших не знаходилося нормальних слів, аби припинити цю суперечку, знизити напругу вирішив Лад. – Я все чудово розумію і почуття – це почуття, але в нас є важливіші проблеми.