Читати книгу - "Знак Ареса. Частина четверта. Калинів день., Родослав Світланін"

 - Ні, Альнілам, Альнітак та Мінтака...

 - Імена трьох зірок Поясу Оріона?

 - Саме так, Елло! Знаєш, а в мене повністю відновилася робота плечового суглоба! Ось, дивись, - Родіон на доказ підняв угору ліву руку. - Ти наді мною добряче почаклувала!

 - Чаклують відьми, а тебе зцілив Бог!

 - Віддаю йому Славу! Дякую тобі, моє кохання! Я тебе люблю і обожнюю! Ходімо на зустріч своєму щастю!

 - Зачекай, але ж потрібні ще свідки...

 - На церемонії будуть деякі мої побратими зі своїми дівчатами, не хвилюйся, свідки будуть.

 Кінний екіпаж, що пересувався вулицями Києва, водії вітали звуками клаксонів, на блок-постах весільній кареті давали "зелене" світло.

 Після церемонії одруження в київському РАЦСі, який місцеві називають "бермудський трикутник" за його зовнішню трикутну архітектуру, а також після вінчання в стародавньому Софійському соборі, молодята на таксі попрямували до статуї «Батьківщини-Матері».

 Родіон, пред'явивши своє посвідчення, завів Еллу всередину музею, а потім, отримавши відповідний дозвіл, провів вже свою дружину в кругле приміщення, розташоване поверхом нижче рівня землі.

 У самому центрі круглої зали, у якої не було вікон, у скляній вітрині був вертикально встановлений скіфський Меч Ареса. Золоті піхви, всипані дорогоцінним камінням, лежали поруч на червоній оксамитовій матерії. Від червоного світла ліхтаря, що освітлював вітрину, здавалося, що по лезу меча стікає кров…

 Елла стояла у весільній сукні перед вітриною з легендарним мечем, наче зачарована, не вимовляючи жодного слова.

 Родіон на вушко їй сказав:

 - На тебе чекає ще один сюрприз, ходімо...

 Взявши Еллу за руку, Родіон вивів її з круглої зали, розташованої на підземному поверсі, людина у військовій формі з автоматом зачинила за ними двері на ключ. Вгору сходами молодята піднялися на третій поверх музею, де опинилися в іншій круглій залі, але сяючій білим мармуром із панорамними вікнами, це був «Зал слави». У цьому залі їх зустріла співробітниця меморіалу та відвела до ліфта, піднімаючись нагору, Родіон повідомив:

 - Піднімаємося на оглядовий майданчик, у статуї їх два, перший на висоті 36,6 метра, другий на висоті - 91 метр. На другу, екстремальну висоту, ми зараз не піднімемося, ти у весільній сукні, а там крутими і вузькими сходами в руці статуї треба підніматися...

 Ліфт зупинився, його двері відчинилися в приміщенні без вікон, нагору вели сходи, якими молодята піднялися на оглядовий майданчик. Перед їхнім поглядом відкрилася панорама Києва: величні храми Печерської лаври, міжконфесійний Храм Миру, Любові та Єдності, куполи Святої Софії. Захоплювало дух! Весь лівий берег, міст Патона та інші мости через Дніпро були як на долоні. Родіон дістав із сумки пляшку шампанського й одноразові стаканчики:

 - А ось тепер давай вип'ємо шампанського!

 - Але ж це ж громадське місце?

 - Сьогодні воно закрите для туристів, сьогодні сюди нікого не пустять.

 - Тоді давай, тільки суто символічно!

 Родіон із хлопком відкрив пляшку шампанського і наповнив стаканчики пінистим напоєм:

 - За народження нашої Сім'ї! За наше Щастя!

 - Так, а також за Любов, Благополуччя і Мир!

 Молодята цокалися пластиковими стаканчиками і закріплювали свої побажання поцілунками.

 - Знаєш, Елло, читаючи казки в дитинстві, я завжди дивувався, чому їхній щасливий кінець - це весілля головних героїв? Адже після весілля щасливе життя має тільки починатися?

 - Сподіваюся, що у нас буде щаслива родина!

 - Без сумніву! Тільки б прогнати "сарацинів" й відновити мир на нашій землі! 

 Молодята замислилися. Тишу перервав Родіон:

 - Сьогодні ввечері обов'язково поспілкуємося по відеозв'язку з батьками, якщо у них з інтернетом буде все гаразд. Вони в курсі нашого весілля, я їм вранці повідомив, вони дуже раді, що ми разом, передавали тобі великий привіт!

 - Дякую! А з Катею та Олею можна поспілкуватися?

 - Звичайно, зв'яжемося! І з Богданом, і з Грековим теж можна поговорити...

 - Тоді обов'язково поговоримо з усіма!

 - Слухай, тут так добре, що захотілося співати!

 - Тоді заспівай, Родіоне!

 - А знаєш, що священик Дорофій писав вірші? Я, переглядаючи церковні книги, що були колись у церкві Андрія Первозваного, натрапив на складений вчетверо аркуш паперу, розгорнувши який, розпізнав почерк автора пророцтв. Я поклав на музику його вірш, але, на жаль, заспіваю без інструментального супроводу. Родіон, заглушуваний поривами вітру, заспівав:

«Я так хочу, чтоб стали все добрей,

 Чтоб детский смех врывался в ваши уши,

 Чтоб все мы излечились поскорей,

 От чёрствости, что всем так ранит души.

 Я так хочу, чтоб стали все добрей,