Читати книгу - "І навіть смерть не розлучить нас, Микола Білоус"

- Атож, - сумно промовила жінка…

- Вибач за недоречне нахабство, Марійко. Тільки чому б нам не зустрітися десь у пристойнішому місці? Усе ж таки не зовсім чужі. Не відмовляйся. Будь ласка. Пропоную сходити до театру на прем’єру. В мене і квитки маються. Режисер підігнав. Я ніби меценатом у них. Час від часу жертвую трохи грошей для Мельпомени. То як?

Жінку збентежила несподівана пропозиція Сучкова. Було помітно, як внутрішньо вагається: що йому відповісти. На якусь мить уявила себе стеренькою, але ще ошатною яхтою, фарбованою й перефарбованою десятки разів, на якірному ланцюгові біля пірсу. Елегантний, витончений корпус якої давно забув шалені поцілунки хвиль. І зараз, від однієї лише думки, що настав час покинути звичний берег і пірнути з головою в обійми моря, ставало страшно. Вона боялася про подібне навіть мріяти. Щовечора довго намагалася заснути і не могла. Крутилася в холодній постелі, щосили гамуючи поклик свого жіночого єства. І лише після кількох пігулок снодійного, скручувалася під ковдрою калачиком, стиснувши між колінками пальчики рук, яким хотілося блукати гарячим чоловічим тілом, й падала в обійми Гіпносу. «Може, доля, - думала Марійка, - щастя, яке обійшло мене стороною в молодості? Хто-зна…» Всесильний поклик основного інстинкту несподівано прокинувся в душі і їй, Марійці, раптом несамовито захотілося відірватися на повну, може, востаннє, а потім будь – що буде…

- Подумаю, - відповіла згодом Сучкову.

«Корчиш із себе недоторкану? Я й не чекав на іншу відповідь», - подумав Сучков. Нутром звіра, що давно жив у ньому, відчував до найменшого нерву психічний стан жінки. Він знав: варто лише зробити перший поступ – підійти, обійняти – і вона вже готова віддатися. Тут, у своєму кабінеті. На робочому столі чи на тахті поруч. Проте він не стане цього робити. Почекає, коли пристрасть і бажання заволодіють нею повністю: до безумства і сягнуть епогею. І тоді у його спальні, в заміському будинку, він буде довго і боляче опускати її з тої вершини на грішну землю. Аж доти не розітре, не розмаже людську гідність до рабського послуху й покори. Упиватиметься задоволенням і насолодою, коли вона повзатиме біля його ніг, благаючи про милосердя, після перегляду порнофільму з її участю в ролі головної  героїні. Сучков був певен. Так буде. І перший крок до цього вже зроблено. Після театру – вечеря в ресторації, а далі запрошення до нього в гості, на чашечку кави. Все, як завжди. За давно опрацьованою схемою. Прем’єра у театрі в суботу. Значить він нагадає їй про своє запрошення в середу. За два дні до того. Аби бажання зустрічі за цей час здолало й найменші вагання чи сумніви. Субота і стане її днем. До цього це був день Валерії. Також лікаря. Як дві краплі води схожої на його покійну матір. Він ставився до неї по особливому. Не так, як до інших. Делікатно. Навіть дозволяв порядкувати у кухні та залишатися на ніч. Так тривало майже рік. Доти вона не переступила межу: того ранку Сучков не чекав, що Валерія так швидко оговтається від наркотичного дурману й безумного сексу та несподівано зайде до вітальні. Спокійно сидів у кріслі й на величезній, на півстіни, плазмі переглядав свої фільми, схаменувся лише від голови Валерії за спиною.

- Що за гидоту ти дивишся?    

- Тобі не подобається? – промовив перше, що спало на думку.

- Ні. Якось розчіпчана шльондра з піною на губах. Бридота! Вимкни!

- Справді? Хіба не впізнаєш?

- Що?! Невже це я?! – злякано скрикнула Валерія. – І ти мене, як кінчену сучку, всю ніч опускав і все це знімав на камеру?

- А чим ти краща за хвойду? Скажи? «Я не такая, я жду трамвая…» Уся біла і пухнаста. «Не верю!» - казав Станіславський, - і Сучков єхидно зареготав. – Хочеш побачити ще? Дивись…

- А це хто??! – Валерія з несподіванки заципеніла, - Іринка? Моя донька? Як ти посмів, падл юко?! Збоченець х….в!

- Чому падлюка? Бачиш, їй хороше. Вона задоволена і щаслива.

- Зітри це! Негайно!

- А якщо ні. Що ти мені зробиш? Кому підеш скаржитись. Господу – Богу? Кому? Всі інші і слухати тебе не стануть. Бо хто ти така? Потерта розтягнена шкарпетка з чужої ноги. Ось донька твоя – золото! Дівчинка перспективна. Гадаю, ВіП клієнти, в моїй сауні для справжніх чоловіків, гідно оцінять її принади. Бізнес є бізнес, дурепо. І нічого особистого.

- Я уб’ю тебе, Сучков!

- Відс…ш, сучко! Думала, витягла щасливий квиточок до раю, клюнувши на ілюзію красивого і ситого життя? Отямся! Це поїздка в один кінець, звідкіль ніхто не повертається. А тепер, щоб і духу твого тут не було. А з’явишся – зіллю усе в інтернет.

Пізніше дізнався: Валерія звільнилася з роботи і виїхала за кордон. Через деякий час повернулася. Довго блукала містом, як неприкаяна. Запила. Днями не виходила з дому. Аж поки одного разу сусіди звернули увагу на прочинені двері у квартиру, заглянули і знайшли Валерію повішеною на світильнику  в кухні.

     Я дивився зверху, від стелі, на своє тіло в ліжку, на душу Арсена, яка запримітила мене зразу й проклюнулась головою з грудей, на сіру, немов туман, поволоку людських душ у кімнаті, мені було неймовірно боляче за них усіх.

- Слава богу. Нарешті…, - зітхнули душі, забачивши мене. – Гадали, хана тобі, Михайле. Жаба цицьку дала? В тому лайні. 

- Якби не ваша підтримка – так і було б. Бачили і чули все?

- Бачили. Скільки гадюччя налупилося з американських духовних реміксів. Жах!...

Тепер я знав про Сучкова все: від народження і до того, скільки разів у день бігає до вбиральні. Незримо ішов по його енергетичному сліду, як мисливець, передбачаючи кожен порух, кожен крок шакала.

- Арсене, ти чуєш мене?

- Слухаю. Кажи, - озвалася душа Арсена

- Відтвори просторово у моїх мізках епізод нашого останнього візиту до пані Марії. Важливо день, коли це відбулось.

- Навіщо? Хіба не всеодно?

- Арсене, не шлангуй. Це необхідно.

- Знову матюкатимеш, що силою своєї безумної одержимості зламав твій контроль над психікою та заволодів твоєю свідомістю?