Читати книгу - "Американська єврейська проза, Джеральд Шапіро"

«Зауваження? — запитує Сара. Всі мовчать, тож вона починає сама. — Деббі, це було дуже сильно. Мені подобається, як у вас плавно розвивається динаміка. Є якась ритмічна експресія припливу й відпливу в цьому образі. Ви свідомо обрали слово “фол”?».

«Де?» — питає Деббі.

«Там, де ви написали “фол повітря”».

«О, це було ненавмисно», — каже Деббі.

«Тоді можна його замінити, — пропонує Сара. — Хтось ще прокоментує?».

Мішель (молода матуся) каже: «Я помітила, що ви ніде не вживаєте великих літер, лише в словах «Я» та “Єва”».

«Так, я зробила це тому, що вважаю, що великі літери та пунктуація порушують течію вірша, до того ж вони асоціюються у мене з чоловічою ідеологією та ієрархією, з чимось таким дихотомічним, орієнтованим на “або — або”, “ніч — день”, “так — ні”, а я бачу в Єві радше посередницю. Але я не хотіла писати “я” та “Єва” з маленької літери, бо мені здається, що ця ідея в якомусь сенсі належить Е. Е. Каммінгсу[304], а я намагалася повернути це Я жіночому голосу».

«Тут ідеться про повалення», — каже Браян, ландшафтний дизайнер. Колись він був студентом, потім через наркотики на десять років опинився на узбіччі, а тепер надолужує згаяний час. Це неприродно худорлявий чоловік, сильно засмаглий, із ледь помітною борідкою.

«Ну так, і це дуже близько до того, що я збираюся зробити прямо зараз, — каже Деббі. — У мене зараз конфлікт із моїм бойфрендом через моїх кішок».

Потім Браян починає читати свій «Діалог між Яковом і янголами на драбині».

Місце дії: Пустеля опівночі, сяють незліченні зірки. На поперечинах драбини Якова — духи ТОРО[305] та ВОЛТА ВІТМЕНА[306], що сидять разом із Яковом.

ВІТМЕН (до Якова, в екстазі): Тебе буде стільки, скільки зірок на небі, ти примножишся до мільйонів, і в усіх твоїх дітей буде мільйон нащадків, бо це ніч твого народження, це твоя ніч народження, і кожна травинка, кожна комаха й найменше створіння у світі знає це, кожна тварина, птах, риба та локомотив знають це.

ТОРО: Якщо говорити про вибір, я гадаю, будь-хто визнає за краще сидіти біля теплого вогнища, ніж будувати націю.

«Хвилинку, — каже Деббі. — Ви говорите про травинки? Мені здавалося, що йдеться про пустелю».

«Може, варто було б написати “піщинки”?» — пропонує Мішель.

«Ну, я гадаю, що так у Біблії», — каже Іда, домогосподарка на відпочинку. На ній окуляри для читання, й вона гортає сторінки «Буття».

«Немає нічого поганого у використанні образів, які є в самій Біблії», — каже Сара.

Іда знімає окуляри й дивиться на неї. У неї сніжно-біле волосся. «Втім, я передумала. Можу я передумати?».

«Добре, — каже Сара. — Браяне, що ти скажеш стосовно піщинок?».

«Але я намагався натякнути на “Листя трави”[307]».

«Не знаю, це справді важко. Справді — якось абстрактно. — Деббі вдивляється у текст п’єси. — Як щодо того, щоб додати трохи більше динаміки? Я ж не думаю, що ви хочете, аби тут були лише всі ці промовляючі голови?».

Браян сидить із розгубленим виглядом.

«Мені це здається радше Платоновим діалогом», — каже Сара.

Це, схоже, підбадьорює Браяна. «Мені хотілося зробити його схожим на “Під покровом молочного лісу[308]”, — зізнається він. — Це була моя мрія».

Дорогою додому Сара заходить до продуктової крамниці, а потім до хімчистки. «Чотири сорочки, дві сукні, одна спідниця, плісирована, одна блузка. Цю пляму не змогли відчистити», каже їй касирка. Сара втомлено озирається довкола, поки касирка вибиває чек. Як завжди, у вітрині висить свіжовичищена весільна сукня в прозорому пластику — вищий пілотаж хімчистки.

Коли Capa під’їжджає до свого будинку, Ед виходить їй назустріч, аби допомогти все донести, тож вони обоє на вулиці, коли дзвонить телефон, і Ед біжить попереду неї сходинками — ключі дзвенять у нього в кишені, сорочка вилізла зі штанів. «Хто це? Твоя мати?» — питає Сара, входячи до будинку.

Він нетерпляче відмахується від неї. — Ма? Що таке? Що? Ти в лікарні? Що сталося?

Сара бере другу слухавку в кухні й чує, як плаче її вісімдесятисемирічна свекруха. «Так, так, я в лікарні, — схлипує Роза з Каліфорнії. — Мене сюди привезли. Я навіть не тямила, що зі мною відбувається. Я була непритомна. Могла померти».

«Мамо, зажди, не так швидко. Почни з початку. Що трапилося?».

«В якій ви лікарні?» — встрягає Сара.

«Святого Елізія? Чи Егріджеса[309]?».

«Ні, ні, такого бути не може. Це з телешоу. Спробуй згадати, ма».

«Може, святої Єлизавети?» — каже Роза. Звідки мені знати? Я була непритомна.

«Еде, я думаю, треба поговорити з доктором Клейном», — підказує Сара.

«Саро, я намагаюся зрозуміти, що трапилося! Почни з початку, ма».

«Я сказала Клейну, що мені потрібен новий рецепт. У попередніх скінчився термін. Я ходила до трьох різних аптек, і вони не дали мені пігулок за старим рецептом. Я ходила до “Лонгз”, “Рексолл” і “Платіть менше”, і